РуЛиб - онлайн библиотека > Лем Станіслав > Юмористическая фантастика > Професор Доньда > страница 13
Читаем онлайн «Професор Доньда» 13 cтраница
цивілізації намагалися подолати бар'єр Доньди, але не вийшло: замість вибити з-під нього грунт, самі себе вибили із Всесвіту.
Здавалося б, що може бути грандіознішого, ніж такі міркування? Тим більше, коли пишеться методика й теорія Книги Буття!
А одначе, мушу признатись, що професорові слова останньої ночі перед тим, як він вирушив по тютюн, ще дужче мене вразили. Пили ми сферментоване за рецептом старого Марамоту кокосове молоко—огидну бовтанку, яку він виготовляв з такими труднощами (не все було погане колись, хоча б віскі), — аж якоїсь миті, прополіскуючи рот джерельною водою, професор сказав:
— Йоне, чи пам'ятаєш день, коли ти обізвав мене блазнем? Бачу, пам'ятаєш. Я тоді відповів, що блазнем став лише в очах світу науки, придумавши для сварнетики магічний грунт. Якби ж, замість цього глянути на все моє життя, ти б побачив хаос, який зветься загадкою. Все в моєму житті стояло догори ногами, все складалося із випадковостей. Через помилку я з'явився на світ. Непорозуміння породило моє прізвище. Через помилку створилася сварнетика. Ти, звичайно, розумієш, що телеграфіст просто перекрутив ключове слово, яке вжив незнаний мені незабутній полковник Друфуту з кулахарської поліції безпеки. В цьому я був упевнений зразу. Чому ж тоді я не спробував відтворити телеграми, скоригувати, поправити, спростувати? Ба! Я вчинив краще, допасувавши до тої помилки діяльність, яка, сам бачиш, таки мала перед собою майбутнє. Як же так — одіозна особа, що випадково потрапила у вир африканських непорозумінь, відкрила, звідки взявся світ і що з ним буде?! О ні, мій любий, забагато тих випадковостей! Забагато, клянусь істинною правдою! Не треба переробляти світ, потрібна інша точка зору. Глянь-но на еволюцію життя. Мільярди років тому з'явилися праамеби, чи не так? Що ж вони вміли? Повторюватися. Яким чином? Завдяки тривкості спадкових рис. Якби спадковість була бездоганною, то донині на цій планеті не було б нікого, крім амеб. Що ж сталося? З'явилися помилки. Біологи називають їх мутаціями. Але чим є мутація, як не сліпою помилкою, непорозумінням поміж батьком-відправником і нащадком-адресатом? За образом і подобою своєю... так, але недбало! Неточно! А схожість дедалі спотворювалася: з'явилися трилобіти, гігантозаври, секвої, козулі, мавпи і ми. Із зіткнень недбальства, похибок... Але ж так само було з моїм життям. Через недогляд я з'явився на світ, випадково потрапив у Туреччину, звідки той же випадок закинув мене в Африку... Я боровся, як той плавець із хвилею, та не я нею керував... Вона несла мене... Розумієш? Друже мій, ми недооцінили історичної ролі помилки як фундаментальної Категорії Існування. Не міркуй по-маніхейськи! За цією школою бог створює порядок, а сатана підставляє ногу. Це не так! Якщо я роздобуду тютюн, то напишу відсутній у книзі філософських категорій розділ — антологію Апостази, — теорію буття на помилках, бо помилка кладе відбиток на помилці, помилкою керує, помилку творить, і Долею Світу стає випадковість.
Сказав він це, спакував манатки і пішов у джунглі. А я залишився, щоб чекати його повернення, з останнім “Плейбоєм”, з якого на мене дивиться обеззброєна законом Доньди секс-бомба, гола, як сама правда.