Читаем онлайн «Байки»
- 123 . . . последняя (5) »
РИБКА (Басня)
В ставочку Пліточка дрібненька Знічев’я зуздріла на удці черв’яка, І так була раденька! І думка то була така, Щоб підвечірковать смачненько: Ну, дейко! до його швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить, То хвостика лизне, То знизу вп’ять підступить, То вирне, то пірне, То сіпне, то смикне, Вовтузиться, ялозиться і пріє, — Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач, Що нічого не вдіє, Хоч сядь — та й плач! «Ой горенько мені на світоньку, — мовляє, — За що мене так доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальський міх, Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,Рот шпилькою неначе простромила!.. Ой правду дядина небога говорила, Що тільки на світі великим рибам жить! А нам, малим, в кулак трубить!» Так Пліточка в воді на долю нарікає, А на гачку черв’як все хвостиком киває!.. Черв’як кива — аж ось! Зі дна Гульк Щука!.. бовть!.. вона За удку хіп! А удка — сіп!.. З води шубовсть в окріп!.. «Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..» — Із ляку Пліточка сказала. І більш не скаржилась на долю пліточок, За ласенький на удочці шматок: Що Бог послав, — чи то багато, чи то трошки, — В кушир залізши, їла мовчки!
2 ноября 1827 г.
БАТЬКО ТА СИН (Байка)
«Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — Так панотець казав своїй дитині: — Шануйсь, бо, далебі, колись Тму, мну, здо, тло — спишу на спині!» Хведько не вчивсь — і скоштовав Березової кашки, Та вп’ять не вчивсь і пустовав — Побив шибки і пляшки; І, щоб не скоштовать од батька різочок, Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток. Аж батько за чуб — хіп! — і, не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав!.. Тоді Хведько скрізь слізки Так батькові сказав: «Коли б було знаття, що гаспидська дрючина Так дуже дошкуля, то, песька я дитина, Коли б я так робив: Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»29 октября 1827 г.
ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ
«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш? Хіба ж ти трясці захотів? Що заманулося, чого ти не попросиш, Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів, — Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш», — Так в клітці підлітка корив снігир старий. «Ой дядьку, не глузуй! — озвався молодий. — Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь, Недарма я просця і сім'ячка цураюсь. Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився; Я ж вільний був, тепер в неволі опинився».1 ноября 1827 г.
ДО ПАРХОМА I
Aequam memento rebus in ardui Servare mentem: non secus in bonis etc.Пархоме, в щасті не брикай! В нудьзі притьмом не лізь до неба! Людей питай, свій розум май! Як не мудруй, — а вмерти треба! Чи коротаєш вік в журбі, Чи то, за поставцем горілки, В шинку нарізують тобі Цимбали, кобзи і сопілки; Чи п’яний під тином хропеш, Чи до господи лізеш рачки І жінку макогоном б’єш, Чи сам товчешся навкулачки, — Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани Лупи — та все одкинеш ноги! Покинеш все: стіжки й скирти, Всі ласощі, паслін, цибулю… Загарба інший все, а ти З’їси за гірку працю дулю!.. Чи соцьким батько твій в селі, Чи сам на панщині працює, — А смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!..Horat. Lib. II. Od. 3[1]
«Чи чіт, чи лишка?..» — загука. Ти крикнеш: «Чіт!..» — «Ба, брешеш, сину!» — Озветься паплюга з кутка — Та й зцупить з печі в домовину!
4 ноября 1827 г.
ДО ПАРХОМА II
Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi, quem tibi Finem Di dederint. Leuconoё; nec Babylinios Tentaris numeros etc. Horat. Lib. I. Od. 11[2]Пархоме, не мудруй! ворожки не питай, Як довгий вік прокоротаєш; Що виковала вже зозуля — поживай! А більше — шкода, що й бажаєш… Хоч всіх ти упирів збери і знахорів, Хоч покумайся ти з відьмами: Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів, Що доля завтра зробить з нами! Чи доведеться ще подушне заплатить, Чи до снаги вже розплатився?.. Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?.. Дурний! дурний!.. а в школі вчився!.. Терпи!.. За долею, куди попхне, хились, Як хилиться від вітру гілка; Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!.. Журись об тім, чи є горілка!.. А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!.. Чи нам, Пархоме, треба скільки!.. Та вже ж — чи вкоротить свій вік, то вкорочай В шинку над бочкою горілки! От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори, Чухра: його не налигаєш! От, скільки б випили до сеї ми пори, Так ти ж буцім недочуваєш! Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука, Поки стара пере ганчірки, Бо вже як вернеться, то думка, бач, така, Що помремо обидва без горілки!
5 ноября 1827 г.
- 123 . . . последняя (5) »