Читаем онлайн «Камінь Зла. До питання про істинну суть поняття «неперервна освіта»»

Олег Єрмаков
Камінь Зла
До питання про істинну суть поняття
«неперервна освіта»
На початку нового століття, коли долю освіти
в Україні схопив у обійми чужинець Болонський процес
та пов’язане з ним поняття «неперервна освіта», знов Бог
та Диявол зійшлись у палкій боротьбі за душу українця.
Той з нас, хто у справі зростання поклався на зовнішню
мудрість, позбувшись себе спішить у зів Диявола, щоб
бути здоланим ним; той, хто поклався на себе, шукаючи
свою опору у рідній землі та у власному серці —
крокує до Бога, служіння якому є наша
свобода: Глиб, Я наше, яким є Він.
Київ – 2009
Н
ові віяння, які рікою ллються в Україну в зв'язку з її інтегративним рухом до
Євросоюзу, сьогодні вважається за гарний тон беззастережно вітати.
Джерелом цієї установки є сучасний державний курс України, і зрозуміти його
можливо: занадто тяжким досі залишається гніт тоталітарного минулого держави, що
заважає їй розправити плечі і стати насправді вільною. Однак ворота, розкриті навстіж
для зовнішніх впливів, не личать країні Свободи. Ментальний багаж Європи, який
сукупно є тим, що зазвичай іменують «західною свідомістю», — вливаючись у голови
українців, як чуже надбання, навіть якщо б він був бездоганним, спричиняє руйнацію
самобутнього феномену української свідомості, а отже — і України як такої. Досвід
інших, сторонній душі нашій, має ім’я об’єктивної істини. Як благо зовнішньої
множини, за Миколою Бердяєвим [1] вона є «смерть існування»: неправда як істина вниз
головою. Бо Істина — внутрішня Єдність: Бог, Я наше. Істина багатьох — у собі є
нічúм: множина є, бо складена з одиниць, з яких кожна — лик Єдності, Бога. Істина
багатьох, якщо є вона істиною, — це істина Одного, яка вийшла з окремого серця як
сяйво для всіх1.
*
Молода Україна росте. І в нелегкому цьому русі вона, відчуваючи брак власних
плідних ідей, споживає ідеї сторонні. Але здавна відомо: чуже — не своє; і довгим,
складним є процес, у якому воно, пройшовши переплавлення в горні окремої свідомості
нації, стає її власною частиною. Умовою успіху цього процесу є одне: ця свідомість
повинна бути: в ній — основа народного буття. Адже народ України, як і будь-який
інший народ Землі — як життєздатне утворення, є колективна особистість. І
особистість яскрава! Прикладом цьому є досі свіжі в нашій пам'яті події Помаранчевої
революції. Світ із замилуванням дивився на цей порив українців до волі. Але першим
кроком країни після його успіху став, на жаль, не внутрішньонаціональний
консолідаційний рух, а суто зовнішній хід до так званих «європейських цінностей». У
погоні за ними Україна забула: загальне — як усереднена, безособова множина — не
буває єдиним у собі; зовнішні цінності, тобто інший хазяїн у своїй голові, є нахабний
узурпатор за відсутності примату людської (і отже — державної) самоцінності.
Прикрість такої духовної зради ідеалам революції не тільки в тому, що гасло «думай поукраїнськи!», проголошене нею, залишається порожнім побажанням, коли в нашу ще
«м'яку» голову, в якій не склалася и не набула сили національна самосвідомість,
настирно лізуть чужі ідеї — і, отже, заповнення ними цієї голови без залишку призведе
до того, що думати по-українськи нам стане просто нічим. Справа ще й у тім, що
2
споживча, ринкова ментальність, що геть-чисто видуває з нас традиційну слов’янську
духовність — духовність не західного, а гостро східного типу, — здатна викрасти в нас
головне, що ми маємо: нашу вірність високим, істинно людським цінностям. Нашу
моральність як таку. Бо ринок — стихія, далека від моралі, яка є Закон — голос Бога в
людині2. Закон ринку є беззаконня — не Життя, а смерть; ринок — ринг, де правіше
з двох той, хто сильніше. Це добре розумів наш співвітчизник М.В. Гоголь, який
сказав, дивлячись на зростаючий у «Заході Заходу», Америці (країні боксу, її
улюбленця, народженого в Англії), ринково-індивідуалістичний, атомізований тип
свідомості: «Що таке Сполучені Штати? Мертвечина; людина в них вивітрилася до того,
що й ламаного гроша не варта».
Ієронім Босх. Корабель дурнів
У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговує питання про впровадження в
Україні т.зв. неперервної освіти — плід входження нашої держави у русло Болонського
процесу3. Ідея, яка є основою цієї освіти, за суттю прямо протилежна проголошеній нею
ж ідеї безперервності внаслідок націленості цього дарунку Заходу на творення не
особистостей (Homo sapiens) як повносутніх людей, а вмільців (Homo faber) як напівлюдей, людей-уламків4. Сьогодні за командою згори він некритично сприймається як
панацея від усіх бід, а тим часом сутність його страшна: виховання фахівця (інженера,
юриста, менеджера) з дитинства, тобто залучення людини в русло деякої окремої
професії (вміння) ще до того, як її свідомість, що формується, дасть їй змогу піднятися
до власного вибору життєвого шляху — того, що і робить людину