РуЛиб - онлайн библиотека > Малик Галина > Детские приключения > Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії > страница 3
Читаем онлайн «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» 3 cтраница
- 12345 . . . последняя (16) »
спробувати можна. Можливо він допоможе тобі вибратися звідси.
— А де він живе?
— У своєму замку в столиці Недоладії — Недограді. Якраз я йду туди. Якщо хочеш — ходімо разом.
— Пішли! — погодилася Аля.
Недоладько підвівся, підморгнув Алі, і вони подалися до міста. Сонце стояло високо. Алі дуже хотілося пити. Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала — зовсім новеньке відро було без дна. Вода тут, поруч, — чиста, прохолодна, а набрати її нічим! — Яка безглузда країна! — 3 досади у дівчинки на очі навернулися сльози. — Атож! Живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи — це не доробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось! — підтакнув Недоладько. Але одразу ж похопився: — Ох, вибач, я не хотів тебе образити! Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до отих шелеп-недотеп. Вони рушили далі. Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку. — Ой, Недоладьку, дивися, яка гарна! — вигукнула вона. — Давай її сполохаємо — нехай політає! — Вона не літає,— зітхнув Недоладько і зупинився. У неї нема одного крильця. «Бідна! їй, мабуть, так хочеться літати'» — подумки пожаліла дівчинка бабку. І раптом згадала, що в одній кишеньці її платтячка лежить червона стрічка. А в другій — голка з ниткою. Дівчинка присіла коло бабки, обережно пришила їй крильце з клаптика червоної стрічки, а решту заховала до кишені. Бабка нерішуче стріпнула крильцем раз, удруге… Потім знялася і полетіла! Аля зраділа. Недоладько на радощах стрибав навколо ні і підкидав угору капелюха. Потім кинувся цілувати дівчинку. — Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене. Ура!
І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу і кінця. «Так ось чому мені так радісно! — подумала дівчинка. — Віходить — дуже приємно розпочату справу доводити до кінця. — Ось ми й прийшли! — перервав її роздуми Недоладько. Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці: — Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни! І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто.
Але ж і місто це було! Таке місто може приснитися тільки у кошмарному сні! На кривулястих вулицях безладно стояли не будинки, а які розвалюхи. Один будинок наче ножем перерізаний навпіл. У кімнаті на четвертому поверсі на трьох ніжках стояв стіл, а четверта висіла в повітрі. На випадок дощу будинок увесь був укритий різнокольоровими парасольками. «Яка безглузда вигадка, — подумала Аля, — Коли піде дощ, вода з парасольок усе одно стікатиме в кімнату». Далі стояв будинок без вікон, без дверей. «Як вони там живуть у темряві? — пожаліла Аля його мешканців. — Напевно, весь час палять електрику». Та тут Аля завважила, що жодного стовпа з ліхтарями ніде не бачить. «Ой, у них, мабуть, зовсім електрики немає!» — здогадалася вона. По вулицях ходили перехожі. У кожного з них чогось не вистачало: або взуття, або одежі, або волосся на голові. Чи просто ґудзика, комірця, краватки, чи шнурка у черевиках. Та найголовніше — їм не вистачало усмішок. Усі в цьому місті були похмурі та невеселі. «Та й справді,— думала дівчинка, — які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!» Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою, на якій було написано: НЕДОТЕЛЬ Цей Недотель скидався на довгий кривий сарай із маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі Недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна колоша його штанів була довша за другу.
Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку. — Здоров був, Недоштаньку! — посміхаючись, говорив він. — Ну, що тут у вас нового скоїлося? — У нас завжди все по-старому! — знехотя мовив товстун. — Зате поглянь, з ким я прийшов! — Недоладько повернувся до Алі. Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув: — Дівчисько як дівчисько. — Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотуне. Це справжня жива дівчинка! Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися. — А як вона сюди потрапила? — ошелешено запитав він. — Саме цього ні я, ні вона не знаємо, — здвигнув плечима Недоладько. — Головне, що вона хоче звідси вибратися. — Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, — спохмурнівши, повторив
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
у якому Аля вперше доводить справу до кінцяНедоладько підвівся, підморгнув Алі, і вони подалися до міста. Сонце стояло високо. Алі дуже хотілося пити. Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала — зовсім новеньке відро було без дна. Вода тут, поруч, — чиста, прохолодна, а набрати її нічим! — Яка безглузда країна! — 3 досади у дівчинки на очі навернулися сльози. — Атож! Живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи — це не доробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось! — підтакнув Недоладько. Але одразу ж похопився: — Ох, вибач, я не хотів тебе образити! Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до отих шелеп-недотеп. Вони рушили далі. Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку. — Ой, Недоладьку, дивися, яка гарна! — вигукнула вона. — Давай її сполохаємо — нехай політає! — Вона не літає,— зітхнув Недоладько і зупинився. У неї нема одного крильця. «Бідна! їй, мабуть, так хочеться літати'» — подумки пожаліла дівчинка бабку. І раптом згадала, що в одній кишеньці її платтячка лежить червона стрічка. А в другій — голка з ниткою. Дівчинка присіла коло бабки, обережно пришила їй крильце з клаптика червоної стрічки, а решту заховала до кишені. Бабка нерішуче стріпнула крильцем раз, удруге… Потім знялася і полетіла! Аля зраділа. Недоладько на радощах стрибав навколо ні і підкидав угору капелюха. Потім кинувся цілувати дівчинку. — Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене. Ура!
І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу і кінця. «Так ось чому мені так радісно! — подумала дівчинка. — Віходить — дуже приємно розпочату справу доводити до кінця. — Ось ми й прийшли! — перервав її роздуми Недоладько. Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці: — Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни! І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
у якому Аля все більше дивується дивуАле ж і місто це було! Таке місто може приснитися тільки у кошмарному сні! На кривулястих вулицях безладно стояли не будинки, а які розвалюхи. Один будинок наче ножем перерізаний навпіл. У кімнаті на четвертому поверсі на трьох ніжках стояв стіл, а четверта висіла в повітрі. На випадок дощу будинок увесь був укритий різнокольоровими парасольками. «Яка безглузда вигадка, — подумала Аля, — Коли піде дощ, вода з парасольок усе одно стікатиме в кімнату». Далі стояв будинок без вікон, без дверей. «Як вони там живуть у темряві? — пожаліла Аля його мешканців. — Напевно, весь час палять електрику». Та тут Аля завважила, що жодного стовпа з ліхтарями ніде не бачить. «Ой, у них, мабуть, зовсім електрики немає!» — здогадалася вона. По вулицях ходили перехожі. У кожного з них чогось не вистачало: або взуття, або одежі, або волосся на голові. Чи просто ґудзика, комірця, краватки, чи шнурка у черевиках. Та найголовніше — їм не вистачало усмішок. Усі в цьому місті були похмурі та невеселі. «Та й справді,— думала дівчинка, — які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!» Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою, на якій було написано: НЕДОТЕЛЬ Цей Недотель скидався на довгий кривий сарай із маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі Недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна колоша його штанів була довша за другу.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
у якому Аля вперше чує про Першого НедорадникаПоки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку. — Здоров був, Недоштаньку! — посміхаючись, говорив він. — Ну, що тут у вас нового скоїлося? — У нас завжди все по-старому! — знехотя мовив товстун. — Зате поглянь, з ким я прийшов! — Недоладько повернувся до Алі. Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув: — Дівчисько як дівчисько. — Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотуне. Це справжня жива дівчинка! Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися. — А як вона сюди потрапила? — ошелешено запитав він. — Саме цього ні я, ні вона не знаємо, — здвигнув плечима Недоладько. — Головне, що вона хоче звідси вибратися. — Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, — спохмурнівши, повторив
- 12345 . . . последняя (16) »