Читаем онлайн «З матір'ю на самоті»
- 123 . . . последняя (38) »
З МАТІР'Ю НА САМОТІ
З матір'ю на самоті
Маю святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті
МАТИ З ВЕЛИКОЇ БУКВИ
У тривожному й болючому листі, що адресований до Президії правління Спілки письменників України, тяжкохворий Василь Симоненко писав: «Шановні товариші і старі друзі! Звертаюся до Вас у трагічну хвилину свого життя — можливо, завтра мене вже не буде. Звісно, література перенесе цю майже безболісну для неї втрату. Але я не можу піти з життя, не подбавши про долю сім’ї, особливо матері. Мама моя працювала в колгоспі 27 років, але незважаючи на це, мушена вдовольнитися роллю «утриманки». Перший день моєї смерті може стати першим днем її жебрацького животіння. Від усього серця прошу вас не допустимі цього, коли це можливо, виділити їй з коштів Літфонду бодай мінімальну суму, котра б гарантувала її від голодної смерті. І всі авторські права на мої писання належать моїй сім’ї: дружині Людмилі Павлівні, синові Олесеві та матері Щербань Ганні Федорівні». Симоненків крик душі датований 12 листопада 1963 року — за місяць до ранньої смерті поета. Тільки ж сите і помпезне керівництво нашої письменницької Спілки, поховавши молодого речника людської правди, сподівалось також поховати і його пекучий передсмертний заповіт. Можновладні «інженери людських душ» забули про людське одвічне милосердя. Матері поета і його сім’ї у пізніші роки суттєво допоміг лише дбайливий колектив видавництва «Смолоскип», котре ще в далекій чужині з’явилося у світ під ім’ям незабутнього Василя Симоненка. А як же старі друзі? Вони були у шістдесяті роки ще занадто молодими й неопереними, бідними і часто безробітними — під пресом тогочасної жахливої цензури та московських утисків. Добре, що в добірнім, незрадливім товаристві Бориса Олійника (в Симоненковім гніздов’ї) ми постійно берегли від злісних зазіхань чесний і високий образ нашого поета й побратима. Щоправда, деякі «дружечки і дружки» довго та бездарно сперечалися у тому, хто із них найбільший Симоненків друг. А тим часом посивіла з горя Мати (Мати з великої букви, Мати з великого болю) у чеканні мізерної колгоспної пенсії схилялася ночами над шиттям, заробляла копійчину і для себе, і для внука Лесика. Знаю, що кожного Божого дня (тридцять п’ять неповних років) через всі Черкаси стара ненька поспішала на могилу сина: чи брудна нога не потоптала квітів? чи не потьмяніли під вітрами та морозами всім відомі золоті слова:Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
- 123 . . . последняя (38) »