Читаем онлайн «Суєта»

Комедія в чотирьох діях (картини)

ДІЄВІ ЛЮДЕ.

Макар Барильченко, багатий козак-хлібороб.

Тетяна, його жінка

Карпо, хлібороб

Михайло, учитель ґімназії,

Петро, кандидат прав,

Іван, писарь у запасі,

Василина, скінчила ґімназію,

Явдоха, Карпова жінка - діти Макара Барильченка.

Аделаїда, Петрова жінка.

Наташа, Михайлова жінка.

Сорокотисячников, сліпий ґенерал, батько Наташі.

Демид Короленко, сільський учитель.

Терешко Сурма, багатий козак-хлібороб.

Матюша, син його, 12 літ.

Сергій Гупаленко, багатий козак-хлібороб.

Тарас Гупаленко, небіж його, унтер-офіцер.

Акіла Акілович, помошник класного наставника.

Тарабанов, повар,

Паша, кухарка,

Дарина, покоївка,

Офіціянт,

Ваня, послугач - у Михайла Барильченка.

ДІЯ I

Середина хати багатого козака. Диван турецький, два крісла, віденські стільці, дзеркало, столи, закриті гарними скатерками, біля дивана великий домашній килим, на помості під задньою стіною гарна кована скриня, під другою ліафа з книгами.

ЯВА І

Явдоха й Тетяна.

Тетяна, розглядав, по хвилі. Гарно. Тут буде Михайло спати, а Петю ми покладем у себе. От і все... Кінчай же, моя голубко, при­борку, та приходь у стару хату - поможеш варити обід, бо на Василину мала надія, ні­чого не тяме: ні спекти, ні зварить! І чому їх там учать у тих ґімназіях?... Не знаю, куди пішов старий; ти не бачила?

Явдоха. Вони з Карпом пішли подиви­тись на сінокос.

Тетяна. Якщо сюди зайдуть, то скажи, моя дитино, батькові, щоб він не бавився, - нехай їде на вокзал, бо вже скоро прийде поїзд.

Явдоха. Та де там, мамо, скоро! Ще рано! Поїзд приходе в другій годині.

Тетяна. Краще нехай він підожде на вок­залі, ніж мають діти його ждать. Я ж піду. (На порозі.) Приходь же, моя голубко, мерщій. (Вертається.) Борщ буде з курятиною, смажене по­рося, вареники, запечені у сметані, і кисіль... Як ти думаєш, може, ще що прибавити?

Явдоха. Доволі, мамо; хіба Петро й Ми­хайло з голодного краю?

Тетяна. Вони ж, мої соколи, вчені, пани: треба приняти їх гарно.

Явдоха. Хоч би вони були й ґенерали, так усе-одно ваші діти.

Тетяна. То-то бо й є, що ґенерали... Ми прості, а вони будуть ґенерали... Мати Божа, як радісно! Я ж піду. Зараз Пархім заколе порося... а яке, дочко, заколоти, чи чорне, чи біле?

Явдоха. Нехай біле, - легче патрать.

Тетяна. І справді. А двох курей на борщ доволі?

Явдоха. Доволі однії, мамо! Кури ситі, та ще салом гарно засмажимо, то й буде такий борщ, якого вони ніде не їли!

Тетяна. Ну, добре! (йде, вертається.) Ще ж печериці є, спасибі Карпо достав. Чи ти не пам’ятаєш, як Михайло їх робив?

Явдоха. Мілко посікти і скілько пече­риць, стілько й цибулі насікти - змішать, та з маслом і сметаною запекти; а як будуть го­тові, тоді вбить три крашанки.

Тетяна. Так, так! Михайло чудово їх ро­бить. (Іде.) Приходь же! (Вийшла.)

ЯВА II

Явдоха й Василина.

Явдоха, співаючи тихенько пісню, достає зо скрині і стелить на стінку турецького дивана гарний рушник і, пославши, відходить до середніх дверей, лю­бується; входить тихо Василина і стає поруч із нею. Ай!

Василина. Ха, ха, ха! Як у тебе гарно!

Явдоха. Ти все на штуках, увійшла так, що я й не чула!

Василина. Ми в гімназії раз-у-раз вига­дували які-небудь фіґлї - щоб посміятись. Особливо на уроках старенького Скруфе!.. Бідний, старенький, що тілько він терпів від нас, аж жаль тепер!

Явдоха. І отакі здоровулі, як ти, пусту­вали?

Василина. А то ж!

Явдоха. Я б на місці того старенького при­ходила з трійчаткою, та як би одлупцювала одну-другу, то перестали б пустувать!

Василина. Ото, яка ти сувора! Не дай Бог, щоб такі були вчителі: дитячі жарти, щоб посміятись трохи, та й годі, а ти зараз лупцю­вати. (Розглядає рушник.)

Явдоха. Хіба ви діти? Такі дівулі, що заміж пора!

Василина. Заміж?! Ха, ха, ха! Ти ду­маєш, що там так, як на селі: всі тілько про заміж думають... А гарний який рушник! Тілько мені не подобається чорне з червоним. Як би замісць чорного синє, то й очей би не одвів.

Явдоха. Я люблю чорне з червоним.

Василина, роздивляється й без слів, одним го­лосом, тихенько виспівує популярний мотив із опери. - Ні, чорне смуток наганя, а синє - веселить око! (Наспівує веселе з оперетки.)

Явдоха. Тут і чорне й червоне рядком, як смуток і радощі йдуть рядком у житті!

Василина, підспівує веселий мотив. - Я люблю тілько веселе! Цур йому, тому смуткові!

Явдоха. Мало яких дурощів чоловік не любить?... А як би не було смутку в житті, то люде не знали б ні веселощів, ні радощів! Тільки через те, що смуток є, радощі та весе­лощі любі чоловікові.

Василина. Може, може! І справді, як би цілий день раз-у-раз співати та танцювати, то, мабуть, би обридло!