Читаем онлайн «Химерні пригоди» 5 cтраница
Я хотів загризти людину! І коли здійсниться те, що задумав Рей, то це й буде гризня. Щасливі мешканці середовища, ми будемо плавати в морі слизу, ховатися в руїнах старовинних цивілізацій і підстерігати одне одного. — Марк відчув, що на нього напливає крижаний страх, який не можна стерпіти. Юнак вертівся на місці, не розуміючи, куди треба тікати, в який бік вилазити, і повторював тільки одне: — Ні! Ні, ні, я не хочу, я не можу, ні!..
Голий чоловік увійшов до бібліотеки, лишаючи на паркеті липкі сліди. Притискуючи рукою одежу, він тремтячими пальцями взяв із столу сигарету. — Ви що? — зблід Рей, підводячи голову від книжки. — Середовище вас отруїло? Але ж воно не токсичне… Куди ж ви? Не відповідаючи, Марк вибіг у коридор. Думка, що зараз його освіжить холодок засніженої вулиці і він побачить лагідне зморщене обличчя матері, ясні очі сестри, а завтра зможе зайти в порт вантажити тюки, відчути втому в плечах, — заспокоїла його. Він уявив собі, як зустріне Тома-агітатора, поговорить з ним, потім вони разом підуть у профспілку і Том скаже: «Це чесний хлопець, друзі, його звуть Марк. Правда, він дечого в житті не розумів, але дістав добру прочуханку. Дайте йому якнайтрудніше завдання, ручаюся за нього!» — і поплеще його по плечу, і всі засміються.
— Вихідні блок-фільтри — страшенно цікава річ, — сказав Максим, підводячись на подушці, — Нова конструкція служить не більше двох-трьох років. Потім машина її розгадує і конструкція вже нікуди не годиться. Наші ліжка стояли поряд. Було близько десятої ранку, але в будинку панувала тиша. На стіну і на підлогу падали кудлаті тіні ялинових лап. Невдовзі з-під ліжок викотилися два сірі м’які візочки, схожі на величезних мишей, і принесли туфлі. — Машина запізнюється, туфлі не нагріто, — з дивним задоволенням промовив Максим. — Звичайно, клопоту у неї тепер чимало… А ось і сніданок готовий, я вдихаю пахощі кави. Чуєш — і душ зашумів. Ходімо. Ми з господарем дому ще не встигли підвестись, як миші, стукаючи сталевими кігтиками, заходилися витягувати з-під нас простирала. — Їх водить по радіо машина, — пояснив Максим. — Бачиш, як усе плутає… збилася з ніг. Раніше вона ніколи не починала прибирати, поки люди не вийшли із спальні. Правда, тоді вона була аж надто настирлива. Під прозорими потужними струменями води, яка то теплішала, то крижаніла, Максим почав розповідь про те, з чого почалося його захоплення блок-фільтрами. — Звичайна домашня машина, що керує господарством, — ти її, напевне, знаєш, — це просто електронний обчислювальний блок, зв’язаний за допомогою проводів або радіо з усіма механізмами квартири. Машину вмуровано в стіну. Головний критерій її самонавчальної програми — користь і задоволення господаря, який, сам того не помічаючи, подає їй сигнали: задоволений він чи ні, плюс або мінус. Цього досить. Машина вивчає його звички та бажання, а потім водить мишей, вмикає і вимикає кухню, прально-прасувальний блок, тобто робить усе, що треба і коли треба. Оскільки домашнє господарство складніше за будь-які обчислювальні роботи, самонавчання тут неминуче. Але воно має свою негативну сторону: машина не може залишатися без роботи, бо тоді у неї починається інформаційний голод і вона здебільшого намагається розібрати секрет блок-фільтра. Розумієш, живлення іде проводами до всіх машин селища, і якщо фільтри не держать сигналів, поміж машинами починається обмін інформацією. — Плітки? — спробував здогадатись я.
… Хоча ми не доторкнулися до жодної кнопки, потік води обірвався, загув електрорушник. Тепле повітря швидко висушило нас, а миші притягли на собі хрусткі пакети з одягом. Та тільки-но ми взяли пакети, як вони прожогом кинулися геть: за дверима, що вели в їдальню, почувся брязкіт розбитого скла. Ми ввійшли в їдальню, пофарбовану у блідо-зелений колір. Виявилося, що брязнула чашка з манною кашею, яка випала з слабеньких рученят наймолодшого члена сім’ї — схожої на ляльку дворічної дівчинки. Миші заклопотано метушилися біля стільчика, збирали черепки і витирали підлогу. Вродлива молода господиня і двоє хлопчаків не звертали на них ніякісінької уваги. Хлопчаки безцеремонно витріщилися на мене, а господиня, підвівшись, жестом запросила до столу. — Коли я поселився, тут ще не було ні Ірини, ані всієї нашої вольниці, — розповідав Максим, сідаючи. — Моїй машині зовсім нічого було робити. У школі мене навчили бути педантично, акуратним, вечорами я працював, був закоханий у Ірину і намагався покорити її серце успіхами в спорті. Ви уявляєте собі, машина дійшла до того, що сама посилала мишей бити посуд і розкидала речі. Вона робила в кімнатах страшенний гармидер, щоб потім було що прибирати… Раптом дівчинка набурмосилась. Я побачив, що вона ось-ось заплаче. Але миша спритно видерлася по стільчику до неї на коліна і тихенько задзижчала.
Голий чоловік увійшов до бібліотеки, лишаючи на паркеті липкі сліди. Притискуючи рукою одежу, він тремтячими пальцями взяв із столу сигарету. — Ви що? — зблід Рей, підводячи голову від книжки. — Середовище вас отруїло? Але ж воно не токсичне… Куди ж ви? Не відповідаючи, Марк вибіг у коридор. Думка, що зараз його освіжить холодок засніженої вулиці і він побачить лагідне зморщене обличчя матері, ясні очі сестри, а завтра зможе зайти в порт вантажити тюки, відчути втому в плечах, — заспокоїла його. Він уявив собі, як зустріне Тома-агітатора, поговорить з ним, потім вони разом підуть у профспілку і Том скаже: «Це чесний хлопець, друзі, його звуть Марк. Правда, він дечого в житті не розумів, але дістав добру прочуханку. Дайте йому якнайтрудніше завдання, ручаюся за нього!» — і поплеще його по плечу, і всі засміються.
ТИРАНІЯ
— Вихідні блок-фільтри — страшенно цікава річ, — сказав Максим, підводячись на подушці, — Нова конструкція служить не більше двох-трьох років. Потім машина її розгадує і конструкція вже нікуди не годиться. Наші ліжка стояли поряд. Було близько десятої ранку, але в будинку панувала тиша. На стіну і на підлогу падали кудлаті тіні ялинових лап. Невдовзі з-під ліжок викотилися два сірі м’які візочки, схожі на величезних мишей, і принесли туфлі. — Машина запізнюється, туфлі не нагріто, — з дивним задоволенням промовив Максим. — Звичайно, клопоту у неї тепер чимало… А ось і сніданок готовий, я вдихаю пахощі кави. Чуєш — і душ зашумів. Ходімо. Ми з господарем дому ще не встигли підвестись, як миші, стукаючи сталевими кігтиками, заходилися витягувати з-під нас простирала. — Їх водить по радіо машина, — пояснив Максим. — Бачиш, як усе плутає… збилася з ніг. Раніше вона ніколи не починала прибирати, поки люди не вийшли із спальні. Правда, тоді вона була аж надто настирлива. Під прозорими потужними струменями води, яка то теплішала, то крижаніла, Максим почав розповідь про те, з чого почалося його захоплення блок-фільтрами. — Звичайна домашня машина, що керує господарством, — ти її, напевне, знаєш, — це просто електронний обчислювальний блок, зв’язаний за допомогою проводів або радіо з усіма механізмами квартири. Машину вмуровано в стіну. Головний критерій її самонавчальної програми — користь і задоволення господаря, який, сам того не помічаючи, подає їй сигнали: задоволений він чи ні, плюс або мінус. Цього досить. Машина вивчає його звички та бажання, а потім водить мишей, вмикає і вимикає кухню, прально-прасувальний блок, тобто робить усе, що треба і коли треба. Оскільки домашнє господарство складніше за будь-які обчислювальні роботи, самонавчання тут неминуче. Але воно має свою негативну сторону: машина не може залишатися без роботи, бо тоді у неї починається інформаційний голод і вона здебільшого намагається розібрати секрет блок-фільтра. Розумієш, живлення іде проводами до всіх машин селища, і якщо фільтри не держать сигналів, поміж машинами починається обмін інформацією. — Плітки? — спробував здогадатись я.
… Хоча ми не доторкнулися до жодної кнопки, потік води обірвався, загув електрорушник. Тепле повітря швидко висушило нас, а миші притягли на собі хрусткі пакети з одягом. Та тільки-но ми взяли пакети, як вони прожогом кинулися геть: за дверима, що вели в їдальню, почувся брязкіт розбитого скла. Ми ввійшли в їдальню, пофарбовану у блідо-зелений колір. Виявилося, що брязнула чашка з манною кашею, яка випала з слабеньких рученят наймолодшого члена сім’ї — схожої на ляльку дворічної дівчинки. Миші заклопотано метушилися біля стільчика, збирали черепки і витирали підлогу. Вродлива молода господиня і двоє хлопчаків не звертали на них ніякісінької уваги. Хлопчаки безцеремонно витріщилися на мене, а господиня, підвівшись, жестом запросила до столу. — Коли я поселився, тут ще не було ні Ірини, ані всієї нашої вольниці, — розповідав Максим, сідаючи. — Моїй машині зовсім нічого було робити. У школі мене навчили бути педантично, акуратним, вечорами я працював, був закоханий у Ірину і намагався покорити її серце успіхами в спорті. Ви уявляєте собі, машина дійшла до того, що сама посилала мишей бити посуд і розкидала речі. Вона робила в кімнатах страшенний гармидер, щоб потім було що прибирати… Раптом дівчинка набурмосилась. Я побачив, що вона ось-ось заплаче. Але миша спритно видерлася по стільчику до неї на коліна і тихенько задзижчала.