Читаем онлайн «Згадки про мою смерть»
- 123 . . . последняя (63) »
ЗГАДКИ ПРО МОЮ СМЕРТЬ
Василь КОРОЛІВ-СТАРИЙ
Обробка тексту: Vimlut, 2012
Українське видавництво «Добра книжка»
Торонто, 1961
ВІД ВИДАВЦЯ
Книжкою «Згадки про мою смерть» починаємо збірку "Вибраних творів" автора Василя Королева-Старого. Народився він у містечку Падині на Полтавщині. Прадід був старшиною шведської армії, прийшов із королем Карлом XII в Україну. В бої під Полтавою 1709 р. прадід В. Королева був поранений та опісля залишився вже жити в Україні. Батько автора був православним панотцем і одночасно вчителем реальної гімназії в Полтаві. Про молодечі роки Василя прочитаєте саме в отій книжці спогадів, що її тут подаємо. Згадаємо ще хіба, що малий Василько разом із таким же Симоном Петлюрою вступили до духовної бурси, а опісля й до духовної семінарії, щоб учитися на священиків. Але виховання й наука в отій духовній семінарії були такі, що з неї виходили просто безвірні люди. Так пише автор у «Згадках», а потверджують таке й спомини інших сучасників, нпр. дир. Володимира Дорошенка й ін. Таку атмосферу творила безвірна «православна» інтелігенція, а спомагало її ще й неморальне чи матеріалістично-карієровичівське життя не тільки звичайного клиру, але навіть і деяких архиєреїв. То й не диво, що В. Королів не хотів ставати в ряди такого духовенства й волів перейти до харківського ветеринарного інституту, який покінчив із титулом ветеринарного лікаря. Спершу працював у Московщині, а там перейшов в Україну, де став одним із видніших народних діячів. «Воєнні події та переслідування галичан москалями мали переломне значення в його житті: він перейшов на католицьку віру. В 1919 р. уряд УНР вислав д-ра В. Королева до Праги, як члена дипломатичної місії»1. Властиво ж виїхав він туди у видавничих справах. Воєнні події причинилися до того, що В. Королів у Чехії й залишився. Там він і вдруге оженився з Наталеною з Дунін-Борковських, пізнішою відомою українською белетристкою. Жили вони в містечку Мєльнік біля Праги.
Ще в дитячому віці малий Василько порішив був, що стане письменником. Уже в 14-му році життя почав перші письменницькі спроби, а в 16-тім році життя видавав у семінарії часопис «Плахта». В 1896 р. до Диканьки, де тоді батько Василя був парохом, приплентався якийсь дурисвіт-заклинач бліх і мишей. Дідичі та диканська інтелігенція повірили заклиначеві, що дуже обурило молоденького Василя. Він описав цю подію та переслав до найбільше поширеної тоді газети «Син отечества» в Петербурзі. Опис видрукували та запросили малого Королева на постійного співробітника. Від цієї пори він уже не випускав пера зо своїх рук.
Першу українську брошуру написав д-р Королів у 1903 р. Мала вона назву «Як вибирати коня» й вийшла в сімох виданнях. Найбільшого поширення діждалася його праця «Скотолічебник». Хоч це була українська книжка, то на її видання дало гроші царське правительство, бо оцінило її незвичайну вартість для хліборобського господарства. Міністерство домагалося навіть від автора дозволу на переклад на московську мову, одначе автор такого дозволу не дав. У тому часі працював він більш науково в ділянці ветеринарії, але одночасно писав у київській «Раді» та в інших українських часописах; також як театральний критик при театрі М. Садовського. Від 1908 р. був директором київського часопису «Час», виготовляв широко знані календарі «Часу», складав словники. Під час революції був редактором видавництва «Книгаря», провадив видавництво «День», «Відродження», «Сміх». На еміграції написав повість для юнацтва «Чмелик», казки для дітей, чимало сценічних творів для дитячого театру; багато перекладав теж із чеської та словацької мови.
Василь Королів належить до плодовитих письменників. Загалом працював він більш як у 50 часописах, видав поверх 100 книжок і брошур, а статей і новел, то й підрахувати тяжко. В останніх роках життя почав присвячувати більше часу малярству. З більших його малярських праць слід вирізнити малювання церкви оо. Василіян в Імстичеві на Закарпатті, образ у церкві оо. Францисканців у Празі й ще дещо в підкарпатських оо. Василіян.
«Перед багатьма роками мав я честь познайомитися з цією гарною людиною. Вже при першій зустрічі з ним здивувало мене велике багатство його духа. Василь Королів це була направду людина дуже розумна й освічена. Скорий до посвят для загальної справи, з радісним поглядом на світ, любитель молоді, але передовсім і надівсе хрустальний характер і щирий католик».2
Важливіші його белетристичні твори це цікаві й глибокі змістом оповідання з життя православного духовенства. Особливу ж дбалість виявив В. Королів у ділянці літератури для дітей і юнацтва. Хоч не мав дітей, проте до тієї праці привела його мабуть діяльність його як видавця українських книжок: він був у дирекції найбільших українських видавництв за часів нашої відродженої державності. Оповідає про те дуже цікаво автор у своїх споминах, які передав був для видання «Українському
ЗГАДКИ ПРО МОЮ СМЕРТЬ
Василь КОРОЛІВ-СТАРИЙ
Обробка тексту: Vimlut, 2012
Українське видавництво «Добра книжка»
Торонто, 1961
ВІД ВИДАВЦЯ
Книжкою «Згадки про мою смерть» починаємо збірку "Вибраних творів" автора Василя Королева-Старого. Народився він у містечку Падині на Полтавщині. Прадід був старшиною шведської армії, прийшов із королем Карлом XII в Україну. В бої під Полтавою 1709 р. прадід В. Королева був поранений та опісля залишився вже жити в Україні. Батько автора був православним панотцем і одночасно вчителем реальної гімназії в Полтаві. Про молодечі роки Василя прочитаєте саме в отій книжці спогадів, що її тут подаємо. Згадаємо ще хіба, що малий Василько разом із таким же Симоном Петлюрою вступили до духовної бурси, а опісля й до духовної семінарії, щоб учитися на священиків. Але виховання й наука в отій духовній семінарії були такі, що з неї виходили просто безвірні люди. Так пише автор у «Згадках», а потверджують таке й спомини інших сучасників, нпр. дир. Володимира Дорошенка й ін. Таку атмосферу творила безвірна «православна» інтелігенція, а спомагало її ще й неморальне чи матеріалістично-карієровичівське життя не тільки звичайного клиру, але навіть і деяких архиєреїв. То й не диво, що В. Королів не хотів ставати в ряди такого духовенства й волів перейти до харківського ветеринарного інституту, який покінчив із титулом ветеринарного лікаря. Спершу працював у Московщині, а там перейшов в Україну, де став одним із видніших народних діячів. «Воєнні події та переслідування галичан москалями мали переломне значення в його житті: він перейшов на католицьку віру. В 1919 р. уряд УНР вислав д-ра В. Королева до Праги, як члена дипломатичної місії»1. Властиво ж виїхав він туди у видавничих справах. Воєнні події причинилися до того, що В. Королів у Чехії й залишився. Там він і вдруге оженився з Наталеною з Дунін-Борковських, пізнішою відомою українською белетристкою. Жили вони в містечку Мєльнік біля Праги.
Ще в дитячому віці малий Василько порішив був, що стане письменником. Уже в 14-му році життя почав перші письменницькі спроби, а в 16-тім році життя видавав у семінарії часопис «Плахта». В 1896 р. до Диканьки, де тоді батько Василя був парохом, приплентався якийсь дурисвіт-заклинач бліх і мишей. Дідичі та диканська інтелігенція повірили заклиначеві, що дуже обурило молоденького Василя. Він описав цю подію та переслав до найбільше поширеної тоді газети «Син отечества» в Петербурзі. Опис видрукували та запросили малого Королева на постійного співробітника. Від цієї пори він уже не випускав пера зо своїх рук.
Першу українську брошуру написав д-р Королів у 1903 р. Мала вона назву «Як вибирати коня» й вийшла в сімох виданнях. Найбільшого поширення діждалася його праця «Скотолічебник». Хоч це була українська книжка, то на її видання дало гроші царське правительство, бо оцінило її незвичайну вартість для хліборобського господарства. Міністерство домагалося навіть від автора дозволу на переклад на московську мову, одначе автор такого дозволу не дав. У тому часі працював він більш науково в ділянці ветеринарії, але одночасно писав у київській «Раді» та в інших українських часописах; також як театральний критик при театрі М. Садовського. Від 1908 р. був директором київського часопису «Час», виготовляв широко знані календарі «Часу», складав словники. Під час революції був редактором видавництва «Книгаря», провадив видавництво «День», «Відродження», «Сміх». На еміграції написав повість для юнацтва «Чмелик», казки для дітей, чимало сценічних творів для дитячого театру; багато перекладав теж із чеської та словацької мови.
Василь Королів належить до плодовитих письменників. Загалом працював він більш як у 50 часописах, видав поверх 100 книжок і брошур, а статей і новел, то й підрахувати тяжко. В останніх роках життя почав присвячувати більше часу малярству. З більших його малярських праць слід вирізнити малювання церкви оо. Василіян в Імстичеві на Закарпатті, образ у церкві оо. Францисканців у Празі й ще дещо в підкарпатських оо. Василіян.
«Перед багатьма роками мав я честь познайомитися з цією гарною людиною. Вже при першій зустрічі з ним здивувало мене велике багатство його духа. Василь Королів це була направду людина дуже розумна й освічена. Скорий до посвят для загальної справи, з радісним поглядом на світ, любитель молоді, але передовсім і надівсе хрустальний характер і щирий католик».2
Важливіші його белетристичні твори це цікаві й глибокі змістом оповідання з життя православного духовенства. Особливу ж дбалість виявив В. Королів у ділянці літератури для дітей і юнацтва. Хоч не мав дітей, проте до тієї праці привела його мабуть діяльність його як видавця українських книжок: він був у дирекції найбільших українських видавництв за часів нашої відродженої державності. Оповідає про те дуже цікаво автор у своїх споминах, які передав був для видання «Українському
- 123 . . . последняя (63) »