Читаем онлайн «Стійкий принц. Дама-примара» 3 cтраница

дослідники вважають творами більше загально-етичного, ніж суворо релігійного характеру («Великий театр світу»). Справа доходила навіть до розгляду окремих аутоc інквізицією.

Треба віддати драматургові належне, він гідно тримав удар. Зберігся лист Кальдерона, адресований Алонсо Пересу де Гусману, головному капеланові церкви Нових Королів у Толедо, Патріарху Індій, відомому своїм негативним ставленням до театру. Цей високий діяч католицької церкви свого часу натякнув, що віршування є несумісним з духовним саном, а трохи згодом… замовив Кальдеронові чергове ауто.

Тон лаконічної відповіді драматурга, написаної з дотриманням усіх формул ввічливості, й сьогодні вражає стриманим гнівом і викликом. Кальдерон-поет захищає право поезії на існування і право митця залишатися митцем, навіть якщо він дав обітницю служити Богу.^[2]

До останнього дня свого життя, 25 травня 1681 р., Кальдерон не полишав творити. Іронія долі: він встиг дописати комедію, призначену для карнавалу 1680 р., а от аутос, замовлені йому для свята Тіла Господнього наступного року, так і залишилися незавершеними. Їх дописував інший драматург.

Театральний досвід відбився навіть у заповіті іспанського митця, продиктованому за п’ять днів до смерті. Наче режисер, який розуміє важливість спеціальних ефектів, він дав ретельні вказівки щодо організації усіх деталей власного поховання.

Нашим сучасникам це може здатися дивним, але американський літературознавець Х. Вайт слушно зазначає, що в ті часи смерть вважалася кульмінацією життя особистості, а тому «вимагала не лише підготовки, але й якомога більш компетентного виконання. […]».^[3]

Його ховали як священика – голову конгрегації Св. Петра і кавалера ордену Сант-Яго в церкві Св. Спасителя в Мадриді. Жалобну церемонію довелося відкласти на кілька днів, аби шанувальники таланту великого драматурга мали змогу з ним попрощатися.

Прахові Кальдерона не судилося спочивати з миром, і навіть могила його не збереглася. У першій третині ХІХ ст. труну з тілом драматурга перевезли до щойно створеного тоді Національного Пантеону видатних діячів. Розповідали, що коли жалобний кортеж рухався вулицями столиці, актори мадридських театрів вшановували генія сцени, кидаючи на катафалк квіти і лаврові вінки. У Пантеоні прах Кальдерона залишався до 1874 р., а згодом його ще кілька разів з різних причин перевозили з однієї церкви до іншої. Остання з них, церква Богородиці Скорбот, згоріла 1936 р. У тому вогні великий майстер сценічних ефектів, дон Педро Кальдерон де ла Барка, остаточно зник за лаштунками матеріального існування, залишивши по собі живий монумент – власні твори. Його незабутніх героїв і сьогодні можна побачити як на театральній сцені, так і на мармуровому пам’ятникові, спорудженому на честь митця 1880 р. на мадридській площі Св. Анни, неподалік Іспанського театру.

* * *

Драматургічна спадщина Педро Кальдерона вражає обсягом і жанровим розмаїттям. Крім уже згадуваних восьми десятків ау-тос, серед його творів нараховують сто двадцять (за іншими даними – сто десять) комедій. Писав він також різноманітні інтермедії, драматичні прологи, буфонади тощо. Крім того, існують речі, приписувані Кальдерону, а також створені ним у співавторстві з іншими драматургами. Деякі з його п’єс є переробками творів, написаних раніше, зокрема комедій Лопе де Веги, що було нормальною театральною практикою тієї пори.

Точно підрахувати все, що написав Кальдерон, на жаль, неможливо, адже в ті часи автори не могли належним чином контролювати видання й розповсюдження своїх власних творів. Відомо, однак, що 1680 року до Кальдерона звернувся давній шанувальник його творчості, генерал-капітан Валенсії герцог Верагуас, який хотів мати в себе повну колекцію його драм. Письменник надав йому список зі ста одинадцяти великих творів світського характеру і сімдесяти аутос, а принагідно гірко жалівся на видавців і продавців книжок, недбалість яких змушує театралів звертатися до нього по довідки.

Спираючись на жанрово-тематичні ознаки, п’єси іспанського митця розподіляють нині на кілька великих груп. Яскравими взірцями комедій «плаща і шпаги» або ж «комедій плутанини», писаних переважно на початку творчого шляху драматурга, є: «З коханням не жартують» (1627?), «Дама-примара» (1629), «Будинок з двома дверима важко встерегти» (1629), «Сам собі сторож» (1635) та ін. Прикладом філософської драми є вершина творчості Кальдерона «Життя – це сон» (1632–1635?). До так званих «драм честі» належать, зокрема, «Лікар своєї честі» (1633–1635), «За таємну образу – таємна помста» (1635), «Саламейський алькальд» (1642–1644), «Маляр своєї ганьби» (1648?). Історичні та релігійно-агіографічні драми представляють «Стійкий принц» (1628?) і «Маг-чудодій» (1634). Нарешті, «Ехо і Нарцис» (1661) – одна з міфологічних комедій, типових для пізнього періоду його творчості.

Варто пам’ятати, однак, що така класифікація є доволі умовною, адже теми у творах розробляються не у «хімічно чистому» вигляді. Вони активно