Читаем онлайн «Нова влада: виклики модернізації»

НОВА ВЛАДА: ВИКЛИКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

ПЕРЕДМОВА

Традиційно консорціум незалежних аналітичних центрів здійснює моніторинг діяльності нової влади та оцінює результати її роботи. Такий моніторинг є комплексним аналізом кроків різних гілок влади та їх оцінкою з погляду відповідності демократичним нормам і цінностям, фундаментальним інтересам суспільства. Консорціум вже аналізував перші 100 днів чинної влади ‹http://dt.ua/artіcles/60397›. Цього разу ми вирішили не прив’язуватись до якоїсь дати, а спробувати ідентифікувати основні тенденції діяльності нової влади, визначити характерні риси її політичної практики у різних сферах.

Нова владна команда прийшла у розпал політичної кризи («значний внесок» до якої зробили як теперішня опозиція, так і сама нинішня влада). Це серйозно підірвало її спроможність діяти у межах норм, передбачених статусом формальних публічних інститутів. Нова влада отримала досить важкий спадок кризових років. Тому те, що вона часто-густо аргументує свої дії вимушеністю приймати рішення в ситуації, коли економіка та фінанси країни виснажені кризою, багато в чому є правильним. Водночас, ці обставини аж ніяк не можуть виправдати зволікання з реформами та ті політичні кроки, які суперечать демократичним цінностям.

Нова влада запропонувала Програму реформ. Її можна підтримувати або критикувати, але слід визнати, що в цілому проблеми та завдання поставлені досить коректно. Слід відзначити, що багато із заявлених кроків нової влади є на практиці непопулярними і мають бути реалізовані безвідносно до політичних симпатій чи антипатій.

Крім програми реформ, Президент наголошує на необхідності створення громадського телебачення, розвитку інституцій культури — будинків культури, музеїв, бібліотек, тобто йдеться про впровадження стратегії гуманітарного розвитку України, яка досі була відсутня. Президент також говорить про необхідність враховувати критичні зауваження міжнародної правозахисної організації Freedom House, спрямовані на покращення ситуації щодо прав людини та свободи слова.

За цих умов цивілізований діалог між владою та громадянським суспільством є запорукою формування не декларативної, а справжньої політичної стабільності. Її головною рисою є повага влади до суспільства і суспільства до влади, продумана політика консолідації суспільства та безумовне дотримання демократичних цінностей, насамперед самою владою.

Ясна річ, кожен період історії країни має свою специфіку, яка багато в чому визначає природу, зміст а пріоритети відповідних соціально-економічних перетворень. Таким стратегічним напрямком реформ є модернізація України. Свого часу коаліція експертів підготувала комплексне бачення проблем модернізації України (Модернізація України. Визначення пріоритетів реформ. Проект до обговорення. — ‹http://www.cpaec.org.ua/fіles/Project_Ukraіne_Large_Versіon.pdf; http://parlament.org.ua/іndex.php?actіon=electіon&іd=10&ar_іd=1986&as=0›).

Ми вважаємо, що ті соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються сьогодні в країні, зайвий раз свідчать про те, що будь-які кроки влади — це завжди вибір між модернізацією країни та збільшенням історичного відставання. Саме з цих позицій автори аналітичних доповідей намагались оцінити, наскільки політика нової влади у ключових сферах вирішує історичне завдання модернізації країни.

Редакційна колегія

Ігор Бураковський — головний редактор

Євген Бистрицький

Ігор Коліушко

Олександр Сушко

Олег Білий — науковий редактор

За підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

РОЗДІЛ 1 ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СФЕРА: ВСЯ ВЛАДА — В ОДНІ РУКИ!

Відповідальний редактор — Ігор Коліушко

Авторський колектив: Ігор Коліушко, Віктор Тимощук, Олександр Банчук, Роман Куйбіда, Юлія Кириченко, Ярина Журба, Олексій Курінний, Валентина Стоян (всі — Центр політико-правових реформ), Ігор Когут, Олена Чебаненко, Олександр Заславський (всі — Лабораторія законодавчих ініціатив), Анатолій Ткачук (Інститут громадянського суспільства)

ВСТУП

На початок 2010 року, коли в Україні відбулися президентські вибори і до влади прийшла Партія Регіонів, була очевидною необхідність ґрунтовних інституційних реформ всієї системи публічної влади. Погана державна влада здатна змарнувати найкращі потенційні можливості суспільства. Неправильна інституційна організація держави не лише унеможливлює конкретні галузеві реформи, а й стимулює корупцію, не дозволяє адекватно реагувати на внутрішні та зовнішні виклики. Таким чином, суспільний розвиток може відбуватися лише на фундаменті правильної інституційної організації та якісного персонального складу державної влади і органів місцевого самоврядування.

За останні 15 років зусиллями численних представників українських аналітичних центрів і наукових установ, працівників органів влади та самоврядування, іноземних консультантів у