Богуміл ГРАБАЛ
ЧИ НЕ БАЖАЄТЕ ПОБАЧИТИ ЗЛАТУ ПРАГУ?
Оповідання
Опецькуватий власник похоронного закладу пан Бамба вийшов за місто на берег річки. Вже в гайку чийсь оклик змусив його озирнутися.
— Пане Бамба!
— Агов, пане Китка! А чого це ви коло річки спацеруєте? Може, натхнення шукаєте?
— Ні, — відказав пан Китка, — але йду якраз від вас, пане Бамба, чи не малибисьте для мене капку часу?
— Для поета хоч би й тузин капок.
— Отже, наше сюрреалістичне угрупування хоче, абисьте позичили нам на один вечір ваше б’юро.
— Ей, жартуєте! Чого доброго, забагнете на трумнах влаштувати кабаретову забаву!
— Жодних кабаретів, пане Бамба, бо так між нами, присягаємо на вірність не тілько Бретонові й Елюару, а й Карелу Гинеку Масі.
— Ну і..?
— Там у вас має відбутися лекція, присвячена річниці смерті Махи, і тую лекцію має виголосити Ян з Войковиць.
— Ян з Войковиць? Але ж він уже літ двадцять прикований до ліжка!
— Саме тому звертаємося до вас, пане Бамба, — сказав поет, — абисьте знали, що ми до тої вашої трунарської фірми принесемо старійшого поета разом з його ліжком.
— О, то в тім і буде ваш сюр?
— Аякже! — сказав поет Китка й подивився поверх кам’яного муру на луг, де паслися два бички.
— То, певно, й фотографувати будуть, нє? — аж на пальчики ставав курдуплик пан Бамба.
— Обов’язково. І та порнографія буде надіслана в Париж самотньому Андре Бретону до рук власних. Ті корови — чисто як бики, — додав поет.
— Де? — спитав пан Бамба і знову звівся навшпиньки.
— Коли дозволите, я вас підніму!
І власник поховального закладу звів ручки, а здоровезний поет його заіграшки підніс.
Коли пан Бамба досита надивився на луг за муром, то мовив:
— То не бики, а корови.
— Хочете вже на землю?
— Досить уже… — сказав пан Бамба і продовжив попередню тему: — Коби тілько той ваш старійшина згодився на таку вандрівку. Бо він досі знав лиш вандрівку думок.
— То вже залагоджено. Мій останній сексовий об’єкт, пишна панянка з пошти, слабує на груди. А тому дозволяє старенькому поетові лікувати себе прикладанням рук. Вона якраз цю справу владнала.
— Пане Китка, мені здається, що ви робите з мене посміховисько.
— З вас? Най би мені сліпа кишка лопнула!
— Добре, вірю вам.
Так вони собі прогулювалися, а на тамтім березі вправлялися пожежники. Шоломи їхні виблискували й розкидали сонячні зайчики. Двоє пожежників клякнули коло помпи, один тримав гумового вужаку, розкарячившись як міг, бо сподівався сильного струменя. А сурмач стояв, заклавши одну руку за пас, — а другою притискав сурму до вуст, чекаючи на команду. Коли їхній начальник дав знак, сурмач засурмив, але з вужа — ані тобі крапельки.
— Щось там у них зламалося.
— Склад з трумнами міститься у мене в підвалі. А вугіль тримаю на першім поверсі, — сказав пан Бамба.
— Так воно буде параноїдальніше, — тішився пан Китка, і повернувши голову, закричав через річку: — Хай вам ті ваші помпи запрацюють!
— Ти, корово їдна йорданська! — гаркнув пожежник. — Аби тобі та твоя нарешті запрацювала!
— Ну, гаразд, посунете ви з тим ліжком до мого б’юра, а тут — дощ! Чи не було б ліпше запхати те ліжко разом з поетом до катафалка? А тоді повагом їхати через ціле місто, а старенький поет стукав би в шибку до перехожих і кланявся.
— Чудово! Це буде просто шизофренічно! Але пане Бамба! Ви таки маєте ідеї! Мусите вступити до гуртка сюрреалістів!
— Е, ні, — відказав скромно пан Бамба, — я вже є членом спілки оздоблювачів міста.
— Головне, аби не забракло тих чорних оксамитових обрусів, якими оздоблюєте катафалки. Ми б ними прикрасили ваш підвал… А ще було б незле, якби ви надрукували запрошення на махівський вечір… На ваших фіолетових похоронних стрічках, — сказав поет і знову гукнув через річку: — Хай вам ті ваші помпи запрацюють!
— Ти, корово їдна йорданська! Хочеш дістати в дзюб? — кричали пожежники і, скочивши по коліна в річку, погрожували кулаками.
— Отже, світлини, на яких буде моє б’юро, опиняться аж у Парижі… — прицмокував власник похоронного закладу.
— Так. Бо ми, сюрреалісти, маємо межиконтинентальний зв’язок, — сказав поет і тицьнув гордо пальцем собі в груди. — Ми є мужі, на яких зійшло осяяння, мужі, що лежать у підніжжі сфінкса. — Тоді озирнувся і гукнув через річку: — Хай вам ті ваші помпи запрацюють!
Пожежники враз покинули направляти помпу і вже разом зі своїм начальником забігли по коліна до води й погрожували викрутками й залізними ключами:
— Ти, корово їдна Бамбова, хочеш, аби тобі юху з дзюба пустили?!
Пан Бамба сполошився:
— Але то не я кричав!
— Піди-но лиш на похорон, то ми тобі хреста в лоба вставимо! — пообіцяв начальник.
— Ну, ви тільки подивіться, добродію, що ви начудили! — журився пан Бамба. — Пожежників є ціла купа і будуть тепереньки
