Читаем онлайн «Зелена лампа»

О. Ґрін
Зелена лампа

I

У Лондоні, 1920 року, взимку, на розі Пікаділлі та одного провулку, спинилися двоє добре вдягнених, нестарих чоловіків. Вони щойно пішли з дорогого ресторану. Там вони вечеряли, пили вино та жартували з акторками Дрюріленського театру.

Тепер увагу їхню привернув погано вдягнений молодик років двадцяти п’яти, що лежав без жодного поруху й навколо якого вже почала збиратися юрба.

– Стильтоне! – гидливо мовив огрядний джентльмен високому своєму приятелеві, побачивши, що той нагнувся й роздивляється лежачого. – Чесне слово, не варто так перейматися цим падлом. Він або п’яний, або мертвий.

– Я голодний... і я живий, – пробурмотів нещасний, через силу піднімаючись, щоб глянути на Стильтона, який про щось задумався. – Я був знепритомнів.

– Реймере! – мовив Стильтон. – Ось і нагода втнути штукенцію. У мене виник цікавий задум. Мені набридли звичайні розваги, а гарно жартувати можна лише в один спосіб: робити іграшки з людей.

Ці слова були сказані тихцем, тож молодик, який спершу лежав, а тепер притулився до паркану, їх не розчув.

Реймер, якому було все одно, зневажливо знизав плечима, попрощався зі Стильтоном і поїхав коротати ніч до свого клубу, а Стильтон, при схваленні натовпу та за допомоги полісмена, посадив безпритульного в кеб.

Екіпаж рушив до однієї з рестораційок Гайстріта. Нещасного звали Джон Ів. Він приїхав до Лондона з Ірландії шукати якусь роботу. Ів був сирота, вихований у родині лісничого. Окрім початкової школи, він не отримав ніякої освіти. Коли Іву було 15 років, його опікун помер, дорослі діти лісничого виїхали – хто до Америки, хто до Південного Уельсу, хто до Європи, а Ів якийсь час наймитував у одного фермера. Надалі йому випало скуштувати долі вуглекопа, матроса, служника в ресторації, а 22-річним він захворів на запалення легенів і, покинувши шпиталь, вирішив пошукати щастя в Лондоні. Але конкуренція та безробіття швидко дали йому зрозуміти, що знайти роботу не так уже й легко. Він ночував у парках, на причалах, виголодався, охляв і був, як ми бачили, знайдений на дорозі Стильтоном, власником торгових складів у Сіті.

Стильтон у свої 40 років спізнав усе, що може за гроші спізнати холостяк, який не дбає про житло та їжу. Він володів статком у 20 мільйонів фунтів. Те, що він задумав утнути з Івом, було неперевершеною дурістю, але Стильтон дуже пишався своєю вигадливістю, бо мав слабкість вважати себе людиною великої уяви та хитромудрої фантазії.

Коли Ів перехилив чарку вина, добре попоїв і розповів Стильтону свою історію, Стильтон заявив:

– Я хочу зробити вам пропозицію, від якої у вас одразу загоряться очі. Слухайте ж: я даю вам десять фунтів за умови, що ви вже завтра наймете кімнату на одній з центральних вулиць, на другому поверсі, з вікном на вулицю. Щовечора, рівно о п’ятій та до дванадцятої ночі на підвіконні одного вікна, завжди одного й того самого, має стояти засвічена лампа під зеленим абажуром. Поки лампа світить призначений їй час, ви від п’ятої до дванадцятої не виходитимете з дому, нікого не прийматимете й ні з ким не балакатимете. Одним словом, робота неважка, тож якщо ви згодні на це, – я щомісяця пересилатиму вам десять фунтів. Свого імені я вам не скажу.

– Якщо ви не жартуєте, – відповідав Ів, надзвичайно здивований пропозицією, – то я ладен забути навіть і власне ім’я. Але скажіть, будь ласка, – як довго триватиме таке моє благоденствування?

– Хтозна. Можливо, рік, можливо, – все життя.

– Ще краще. Але ж – смію запитати – для чого знадобилася вам ця зелена ілюмінація?

– Таємниця! – відповів Стильтон. – Велика таємниця! Лампа слугуватиме сигналом для людей і справ, про які ви ніколи й нічого не довідаєтеся.

– Розумію. Тобто нічого не розумію. Гаразд, гоніть гроші та знайте, що вже назавтра за повідомленою мною адресою Джон Ів світитиме лампою у вікно!

Так відбулася дивна операція, після якої бродяга та мільйонер розійшлися, цілком задоволені один одним.

На прощання Стильтон мовив:

– Пишіть мені до запитання, на адресу: «3–33–6». Іще майте на увазі, що невідомо коли, може, через місяць, може, – через рік, – словом, абсолютно несподівано, вас зненацька відвідають люди, які зроблять вас багатієм. Що і як – не маю права поясняти. Але це станеться...

– Чорт забирай! – пробурмотів Ів, дивлячись навздогін кебу, що повіз Стильтона й задумливо крутячи в руках десятифунтову банкноту. – Або цей чоловік з’їхав з глузду, або я неабиякий щасливчик. Наобіцяти такі розкоші лише за те, що я спалю за день півлітра гасу.

Ввечері наступного дня одне вікно на другому поверсі похмурого будинку № 52 по Рівер-стріт сяяло м’яким зеленим світлом. Лампа була присунена до самої рами.

Двоє перехожих якийсь час дивилися на зелене вікно з тротуару біля протилежного будинку, потім Стильтон мовив:

– Тож, добродію Реймере, як знудитеся, приходьте сюди та всміхніться. Там, за вікном, сидить дурник. Дурник, куплений