Читаем онлайн «Дзвінок у двері»

Рекс Стаут ДЗВІНОК У ДВЕРІ Роман

1

Свою розповідь я почну з опису того, що, безперечно, відіграло в нашій історії вирішальну роль. Це був рожевий аркушик паперу завдовжки сім і завширшки три дюйми, де зазначалося, що Перший міський національний банк повинен виплатити Hipo Вулфу сто тисяч доларів нуль-нуль центів. Підпис: Речел Бранер. Аркушик лежав на письмовому столі Вулфа, куди його поклала місіс Бранер. Зробивши це, вона знову сіла в червоне шкіряне крісло.

Місіс Бранер приїхала до нас одразу по шостій і сиділа вже з півгодини. Її секретарка попросила по телефону прийняти свою пані всього три години тому, і хоч для наведення довідок часу залишалося обмаль, проте цілком досить, аби дещо з’ясувати про вдову, якій перейшла у спадщину вся маєтність Ллойда Бранера. Щонайменше вісім будинків з кількох десятків, що дісталися місіс Бранер, мали понад тринадцять поверхів, а одного з них навіть було видно з усіх кінців міста – з півночі, півдня, заходу і сходу. Звичайно, про все це можна було довідатись і в Лона Коуена, зателефонувавши до «Газетт» і спитавши, чи є в редакції які-небудь матеріали про таких собі Бранерів. Однак я подзвонив іншим людям – віце-президентові нашого банку та адвокатові Натаніелу Паркеру. Але не дізнався нічого, хіба що віце-президент почав був:

– О, була одна потішна історія… – І затнувся.

Я перепитав, що ж то за історія. Віце-президент помовчав.

– Та так, нічого особливого, – нарешті озвався він. – Просто містер Ебернеті, наш президент, одержав від тієї жінки книжку…

– Яку книжку?

– Та… Я забув. Даруйте мені, містере Гудвін, але зараз я дуже заклопотаний.

Отож коли місіс Бранер подзвонила у двері нашого старого, потемнілого цегляного будинку на Тридцять п’ятій західній вулиці, а я відчинив і провів її до кабінету, мені було відомо тільки те, що вона надіслала президентові банку якусь книжку. Місіс Бранер сіла в червоне шкіряне крісло, а я поклав на кушетку її соболине хутро, – воно коштувало не дешевше від того, за яке один мій приятель віддав вісімнадцять тисяч доларів, – і, сівши до свого письмового столу, почав розглядати гостю. Вона була надто низенька, надто повна й надто кругловида, щоб називатися елегантною, навіть коли її теракотова вовняна сукня була від самого Діора. Зате про темно-карі очі місіс Бранер, які вона не зводила з Вулфа, коли запитувала, чи треба їй розповідати про себе, нічого поганого сказати по можна було.

Вулф розглядав її без особливого захвату. Річ у тім, що новий рік тільки-тільки почавсь, а тут начебто вже доводилось братися до роботи. У листопаді – грудні він звичайно підмовлявся від справ, бо на той час набігав такий податок, що на його оплату йшло мало не три чверті прибутків. Та на початку року все було інакше, а сьогодні лише п’яте січня, і в цієї жінки грошей хоч греблю гати. Саме це Вулфові й не подобалось.

– Містер Гудвін вас назвав, – холодно відповів він. – А газети, я читаю.

Місіс Бранер кивнула головою.

– Знаю. Я теж про вас багато знаю, того й прийшла сюди. Я хочу, щоб ви зробили те, що, мабуть, несила зробити нікому іншому. Ви, звісно, читаєте не тільки газети. Нам доводилось читати книжку під назвою «ФБР, якого не знає ніхто»?

– Так.

– Тоді вам зайве розповідати про неї. Книжка справила на вас враження?

– Так.

– Вигідне?

– Так.

– О господи, а ви не дуже балакучий!

– Я відповідаю на ваші запитання, мадам.

– Та бачу. Я теж умію бути небалакучою. На мене книжка справила глибоке враження. Таке глибоке, що я придбала десять тисяч примірників і розіслала їх по всій країні.

– Он як?! – Вулф ледь помітно звів брову.

– Атож. Я послала книжку міністрам, членам Верховного суду, губернаторам усіх штатів, усім сенаторам і членам палати представників, депутатам законодавчих зборів, видавцям, редакторам газет і журналів, власникам фірм і банків, президентам радіомовних компаній, теле- і радіокоментаторам, районним прокурорам, діячам освіти й іншим людям… О, навіть поліційному начальству! Пояснити, навіщо я де зробила?

– Мені не треба.

Темно-карі очі зблиснули.

– Мені не подобається ваш тон. Я прийшла просити вас про послугу і ладна заплатити стільки, скільки ви скажете, навіть більше – скільки завгодно. Та немає рації розмовляти далі, коли… Ви сказали, що книжка справила на вас вигідне враження. Чи означає це, що ви поділяєте думку автора про ФБР?

– З певними застереженнями – так.

– І про Едгара Гувера?

– Так.

– Тоді ви не здивуєтесь, коли я скажу, що за мною день і ніч стежать. Я скрізь помічаю за собою «хвоста» – здається, це так називається? Те саме і з моїм сином, дочкою, секретаркою та братом. Всі мої телефонні розмови підслуховуються, такої самої думки про свій телефон і син – він одружений і живе окремо. Кількох службовців «Корпорації Бранера» викликали на допит. Корпорація займає два поверхи «Будинку Бранера», і в ній працює понад сто чоловік. Це вас