Читаем онлайн «Паперовий звіринець» 2 cтраница

цьому притуляв морду до скла з протилежного  боку акваріума, який збільшував його так, що тигр дивився на мене очима завбільшки з чашку.

#

Коли мені було десять, ми переїхали у новий будинок. До нас прийшли дві сусідки, щоб привітатись. Тато подав їм напої і вибачився за те, що йому треба бігти, щоб владнати борги за комунальні послуги попереднього власника дому.

– Будьте як вдома. Не подумайте, що дружина неговірка через свою непривітність, вона просто не дуже добре володіє англійською.

Я читав у їдальні, а мама розпаковувала речі на кухні. Сусідки балакали у вітальні, не піклуючись особливо про гучність розмови.

– Здається, він досить порядна людина. Чому ж він це зробив?

– З такого змішування нічого хорошого зазвичай не виходить. Дитина наче недороблена. Косі очі, біла шкіра. Мала потвора.

– Як думаєш, а він розуміє англійську?

Жінки принишкли. Трохи згодом вони увійшли до їдальні.

– Привіт! Як тебе звуть?

– Джек, – сказав я.

– Не зовсім китайське ім’я.

Тут до їдальні увійшла мама. Вона всміхнулася жінкам. Так вони втрьох і стояли навколо мене трикутником, посміхаючись і киваючи одна одній, не знаючи що сказати, аж поки тато не повернувся.

#

Марк, один із сусідських хлопців, прийшов у гості зі своїми фігурками героїв «Зоряних воєн». У Обі-Вана Кенобі світився меч і він міг махати руками і казати металевим голосом: «Використовуй Силу!» Мені здалося, що фігурка анітрохи на Обі-Вана не схожа.

Ми разом подивились, як він повторює свою виставу п’ять разів поспіль.

- А він може робити щось ще? – спитав я.

Марка моє питання роздратувало.

- Роздивись його пильніше, - сказав він.

Я дивився пильніше і не знав, що тут можна сказати.

Марку моя реакція не сподобалась.

- Покажи мені свої іграшки.

У мене не було інших іграшок, окрім паперового звіринця. Я приніс Лаоху зі спальні. На той час він вже дуже потерся і був увесь перемотаний стрічкою і клеєм у тих місцях, де ми з мамою його латали усі ці роки. Він вже був не такий спритний і на ногах стояв не так твердо, як раніше. Я поставив його на стіл. З коридору було чутно легенькі кроки інших тварин, що боязливо зазирали у вітальню.

- Xiao laohu, - сказав я і зупинився, а тоді перейшов на англійську. – Це Тигр.

Лаоху обережно підійшов і замурчав, обнюхуючи Маркові долоні.

Марк оглянув різдвяний малюнок на шкірі Лаоху.

- Зовсім не схоже на тигра. Твоя мама робить тобі іграшки зі сміття?

Я ніколи не думав про Лаоху, як про сміття. Але зараз він виглядав як звичайний шматок пакувального паперу.

Марк знову натиснув на голову Обі-Вана. Світловий меч загорівся; джедай підняв і опустив руки. "Використовуй Силу!"

Лаоху повернувся і стрибнув, збивши пластикову фігурку зі столу. Вона впала на підлогу і зламалася, а голова Обі-Вана покотилася під диван.

- Роуррррр, - засміявся Лаоху і я приєднався до нього.

Марк вдарив мене, сильно.

- Він був дуже дорогий! Таких зараз навіть не продають. Він коштував, мабуть, більше, ніж твій батько заплатив за твою матір!

Я перечепився і впав на підлогу. Лаоху загарчав і кинувся Маркові в обличчя.

Марк скрикнув, більше від страху і несподіванки, ніж від болю. Врешті решт, Лаоху був усього лише з паперу.

Марк схопив Лаоху і гарчання урвалося, коли Марк зім’яв його у долоні і розірвав навпіл. Він стиснув два шматки в кульку і кинув нею в мене.

- Ось тобі твоє дурне китайське сміття.

Коли Марк пішов, я довго і безуспішно намагався склеїти шматочки, вирівняти папір і відновити загини, щоб скласти Лаоху знову. Поволі, інші звірі увійшли у вітальню і обступили нас, мене і розірваний пакувальний папір, який колись був Лаоху.

#

Моя сутичка з Марком на цьому не закінчилась. Марк у школі був дуже популярним. Мені не хочеться згадувати наступні два тижні.

Через два тижні, у п’ятницю, я прийшов додому і мама спитала:

- Xuexiao hao ma?.

Я нічого не відповів і пішов у ванну кімнату. Я подивився у дзеркало. Я зовсім на неї не схожий, зовсім.

За вечерею я спитав у тата:

- У мене обличчя китайози?

Тато відклав палички. Я нічого не казав йому про те, що траплялося в школі, але він, здавалось, розумів. Він заплющив очі і потер перенісся.

- Ні.

Мама подивилася на тата, не розуміючи, в чому справа. Вона перевела погляд на мене.

- Sha jiao китайоза?

- Англійською, - сказав я. – Говори англійською.

Вона спробувала.

- Що трапитися?

Я відіпхнув від себе палички і миску зі смаженим перцем з яловичиною у п’ятьох приправах.

- Нам треба їсти американську їжу.

Тато спробував умовити мене.

- Інші родини теж часом готують китайські страви.

- Ми не інші родини. – Я подивився на нього. В інших родинах мами не чужинці.

Він відвів погляд, а тоді поклав руку на мамине плече.

- Я знайду тобі кулінарну книгу.

Мама повернулася до мене.

- Bu haochi?

- Англійською, - сказав я, підвищуючи голос. – Говори англійською.

Мама простягла руку, щоб торкнутися мого лоба, щоб перевірити, чи немає