Читаем онлайн «Никулин Лев» 3 cтраница
СЦЕНИ БІЛЬШОВИЦЬКИХ РОЗСТРІЛІВ, з електронної добірки «Заборонені книги
російських письменників і літературознавців»
Нікулін Л. В. «Записки супутника». Т.1. – М.: Рад. література, 1933. – 233 с. – 5250 екз.
«Записки супутника» входять до його автобіографічного роману-хроніки «Час, простір, рух».
Нарікання могли викликати згадки небажаних персон, вилучених згодом книг тощо. Зокрема, така
фраза: «Якось на літературному вечорі Ілля Еренбург читав «Молитву про Росію» – реакційні, контрреволюційні вірші («потім він від них відрікся»).
Йдеться про Москву 1918 р. і вірші, що увійшли до однойменної збірки, згодом конфіскованої.
Серед дійових осіб – И. Гумільов, Ф. Раскольников і деякі інші персонажі, імена яких пізніше
викреслювалися з книг.
Претензії міг викликати розділ «Кронштадт, 18 березня 1921 року», в якому зображені, хоч і з
чисто офіціозних позицій, Кронштадтське повстання, сцени жорстокого його придушення, розстрілів тощо.
НОГИ В РУКИ, з нарису Б. Єфімова «Інший Нікулін»
Київ 19-го року. До кінця липня, тобто сьомого місяця перебування в ньому радянської влади, місто опинилося під подвійною загрозою – зі сходу насувалися «добровольчі» війська генерала
Денікіна, а із заходу – загони Симона Петлюри.
У ці тривожні дні ми зустрілися з Нікуліним біля величезної будівлі на розі Хрещатику і Прорізної
вулиці – Народного комісаріату у військових справах України, де я працював у редакційно-
видавничому відділі, а Нікулін – політосвіти.
– Ну, Льова, – звернувся до нього я, – що ви скажете за становище?
– Я скажу за становище, – відповів Нікулін, підхоплюючи мою жартівливу «одеську» інтонацію, –
що для того, аби зберегти голову, треба ноги брати в руки.
Після цього нехитрого каламбуру він став серйознішим і додав:
– Однак це легко сказати. А ви знаєте, що Київ оточений з усіх боків. Потяги не ходять. Єдиний
шлях – це вгору Дніпром. Але на пароплав Політуправління далеко не всіх беруть, кожне місце на
рахунку.
Події склалися так, що Нікулін все-таки зміг пробитися на пароплав, а мені не вдалося...
СТУКАЧ-НАДОМНИК, епіграма невідомого автора на Л. Нікуліна
Никулин Лев, стукач-надомник,
Недавно выпустил двухтомник.
ДЕ БАБЕЛЬ, епіграма невідомого автора на Л. Нікуліна
Каин, где Авель?
Никулин, где Бабель?
ЩЕНЯ КІ-КА-ПУ, бувальщина
У молодості Лев Веніамінович Нікулін товаришував з Маяковським. Відомий експромт
Маяковського, сказаний, коли Нікулін прийшов до нього в гості: «С писателем Никулиным не
выпить коньяку ли нам».
У 1924 році вийшла збірка «Читець-декламатор», в якому є утішні пародії Нікуліна. Він узяв за
основу знаменитий вірш «У попа была собака, он ее любил, она съела кусок мяса, он ее убил» і
припустив, що б написали на цей сюжет Мандельштам, Маяковський, Пролетарський поет, яких
тоді було дуже багато, та Ігор Сєвєрянін.
У версії Маяковського є такі слова: «Короче, короче строка: нужна шляпа из фетра, пишет одна
рука в день больше километра. В Бахмуте, Бомбее иль в Яссах – где было забыл – собака сожрала
мясо – и поп ее убил».
Пролетарський поет гуркотить: «Заводом в небе солнц толпа, железо молот бил. Была собака у
попа, и поп ее любил. Гудок гудка гудку гудок, железный лязг зубил, поставил мясо в холодок, пес
слопал, поп убил».
По контрасту з цим дуже смішно читати поему про собаку нібито Ігоря Северяніна: «У попа у
грезера был породистый пинчер, у попа у грезера был щенок Ки-ка-пу. Ах, судите законом ну хотя
бы Линча, но щенок был милее экстазюру-попу»...