Читаем онлайн «Прокопович Елисей»

ПРОКОПОВИЧ Єлисей (Єлеазар)

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, священик, письменник, видавець, перекладач. В чернецтві – Феофан (1705).

З купецької родини.

Народився 17 (27) квітня 1677 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 8 (19) листопада 1736 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Останніми словами мислителя були: «О, голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?».

Похований в Новгородському Софіївському соборі.

Навчався в початковій школі при Києво-Братському монастирі, Києво-Могилянській колегії (1687-

1696), Римській єзуїтській грецькій колегії св. Афанасія (1698-1701).

Був викладачем (1705-1711), ректором (1711-1716) Києво-Могилянської академії, ігуменом Києво-

Братського монастиря (1711-1716), єпископом Псковським (1718-1725), архієпископом

Новгородським (1725-1736).

Другий віце-президент Святого Синоду (1721).

Перу нашого земляка належать наступні філософські і політичні доробки: «Слово ...у тиждень

митаря й фарисея, на честь молодих Симеона Мировича й Ганни Забілівни», «Володимир» (обидва

– 1705), «Про ярмо незручноносиме» (1712), «Родовід великих князів і царів російських» (1717),

«Перше навчання отрокам» (1720), «Духовний регламент», «Розшук історичний...», «Про шлюби

правовірних осіб з іновірних міркувань», «Про піднесення імені патріаршого в церковних

молитвах» (усі – 1721) «Про правила причту церковного й чина чернечого», «Правда волі

монаршої у визначенні спадкоємця держави своєї» (обидва – 1722), «Міркування про книгу

Соломонову, названу «Піснею пісень», «Історія про обрання й сходження на престол ...государині

Ганни Іванівни» (обидва – 1730), «Подяка від служителів домовиків економові Гарасимові за

солод нововигаданий» (1735).

Буквар «Перше навчання отрокам» впродовж 1720-1724 рр. витримав 12 (!) видань в Росії і 7 – в

Сербії. Друкувався також англійською та німецькою мовами.

Широкі відомі були у свій час і проповіді П.: «Слово в день народження ...Петра Петровича»,

«Розмова громадянина з селянином і співаком або дячком церковним», «Розмова тектона, тобто

древо справи, з купцем» (усі – 1716), «Слово в тиждень осмуюнадесять», «Слово похвальне на

тезоіменитство ...Катерини» (обидві – 1717), «Слово про владу й честь царську», «Слово в день

святого благовірного князя Олександра Невського» (обидві – 1718), «Слово про мир, укладений

імперією Російською й короною швецькою» (1722).

Також наш земляк автор віршів: «Про папську сентенцію стосовно Галілея», «За могилою Рябою»,

«Всяк себе в допомогу Всевишнього», «Геть відійди, геть», «Ї. І. В. на приїзд до підмосковного

села Владикіно».

Переклав з латини «Зображення християно-політичного владаря, символами пояснене» Ф. Д. де

Сааведри.

Багато поезій нашого земляка стали піснями: «За могилою Рябою», «Геть відійди, геть», «Всяк

себе в допомогу Всевишнього», «Міцний той, хто на Бога сподівається», «Плаче пастушок». Так

що недарма В. К. Тредіаковський порівнював П. з Горацієм.

Взагалі П. – найчастіше друкований за життя письменник першої третини XVIII ст.

До того ж, з іменем нашого земляка багато чого пов’язано зі словом «вперше». Наприклад, він –

перший теоретик питань держави й права на теренах Російської імперії; написавши « «Родовід

великих князів і царів російських», вперше запровадив принципи історичності творів,

наполягаючи на неприпустимості вимислу й суб’єктивізму; вперше в історії російської шкільної

драми звернувся до історичного сюжету; вперше у російській поезії використав італійську октаву,

алкієву строфу, різноманітив способи римування й строфіку віршів, чергуючи різні за довжиною

рядка.

В цілому творчість П. – сполучна ланка між древньоруською літературою й літературою нового

часу, яка суттєво вплинула на розвиток суспільної думки й літератури XVIII ст.

Залишив після себе Російській Академії Наук велику бібліотеку (бл. 30 тис. книг) та значну

колекцію картин (бл. 170 полотен).

Щоправда, і деякі сучасники нашого земляка, і історики та літературознавці ставлять йому у

провину вірну дружбу з Петром I, найперше називаючи «Слово похвальне про преславну над

військами шведськими перемогу» і «Єпінікіон» (обидва – 1709).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Я. Маркович, А. Кантемір, М. Ломоносов, В. Татищев, Г.

Бужинський, Ф. Кролик, Т.-З. Баєр, М. Гнєдич, Петро I, Д. Голицин, О.