Читаем онлайн «Домбі і син» 6 cтраница

зацікавившись шумом коліс, почала виглядати крізь жалюзі. Містер Чік, бачачи, що доля цим разом обернулася проти нього, мовчки вийшов з кімнати. Таке, правда, траплялося з ним не завжди. Часто перемога бувала на його боці, і тоді він квитався з Луїзою сповна. Загалом, їх ніби навмисне підібрали, і в своїх подружніх пересварах вони нічим не поступались одне одному. Закладатися, хто ж вийде переможцем, майже завжди було марною річчю. Часто, коли містер Чік, здавалось уже, програв, він раптом перехоплював карти суперниці і ними розбивав її вщент. Та часом такого лукавого фортеля викидала й пані Чік, отож годі було передбачити, чим скінчиться їхній жвавий двобій.

На колесах, про які допіру писалося, приїхала міс Токс і, насилу переводячи дух, забігла в кімнату.

— Луїзонько, ще нікого не взяли? — спитала вона

— Ні, моя ластівко, — відповіла місіс Чік.

— Тоді, Луїзонько, — сказала міс Токс, — я вірю і надіюся… та заждіть хвилиночку, я зараз їх приведу.

І прожогом, як і піднімалась, збігши сходами вниз, міс Токс вивела з чималої карети цілий гурт люду і повернулася нагору з цілим почтом. В ньому були молода, пухкотіла, червонощока, повна здоров’я жінка з обличчям, мов яблуко, і з немовлям на руках; ще одна жінка, молодша, не така пухкотіла, але теж із обличчям, мов яблуко, і з двома пухкенькими яблуковидими дітьми, яких вона вела за руку; пухкий хлопець із таким же обличчям, що йшов сам; і, нарешті, пухкий і теж яблуковидий чоловік, що ніс на руках ще одного пухкенького, з личком, мов яблуко, хлопчика. Поставивши його на підлогу чоловік хрипким шепотом порадив йому «триматися брата Джонні».

— Луїзо, серденько, — почала міс Токс, — знаючи ваш клопіт і прагнучи хоч трохи полегшити його, я подалася в засноване королевою Шарлоттою Товариство допомоги одруженим жінкам — ви про нього забули, — й спитала, чи не могли б вони когось порадити. Ні, сказали мені, вони нікого не знають. Коли я це почула, то, запевняю вас, мало не зомліла з розпачу. Але, на щастя, одна з тих одружених жінок чула те все й нагадала начальниці про жіночку, яка пішла вже додому і, здавалося їй, цілком відповідала вашим вимогам. Як тільки я почула, — а начальниця теж потвердила, — що про неї найліпші відгуки і її вдача бездоганна, — я відразу взяла адресу, моє серденько, і знову рушила в дорогу.

— О моя дорога, які ж ви ласкаві, — вихопилось у Луїзи.

— Пусте, — заперечила міс Токс, — не хваліть мене Прибувши до їхнього дому (любонько, це найохайніший дім у світі, там можна обідати на підлозі!), я застала всю родину за столом, і, відчувши, що всі мої слова для вас і для містера Домбі будуть не такі переконливі, як зустріч з ними, я привела їх сюди, цей добродій, — міс Токс тицьнула пальцем на яблуковидого чоловіка, — батько родини. Сер, якщо ваша ласка, виступіть трохи наперед.

Яблуковидий чоловік слухняно виконав це прохання і шкірячись та хихикаючи, став попереду.

— А це — його дружина, — кивнула міс Токс на молоду жінку, з немовлям. — Як життя, Поллі?

— Дуже добре, красно дякую, мем, — озвалася Поллі.

Ловким манером міс Токс обернула розпити на розмову з давньою знайомою, яку не бачила, може, тижнів зо два.

— Рада це чути, — сказала міс Токс. — Друга жіночка — це її незаміжня сестра, що живе в них і доглядає за дітьми. її звати Джемайма. Як справи, Джемаймо?

— Дуже добре, красно дякую, мем, — одповіла Джемайма.

— Дуже рада це чути, — правила міс Токс. — Сподіваюсь, так буде й надалі. П’ятеро дітей. Наймолодшому півтора місяця. Гарненький хлопчик з пухирцем на носі — найстарший. Пухирець, я сподіваюсь, — очі міс Токс перебігли по всій родині,— не вроджений, а набутий?

Яблуковидий чоловік щось прохрипів, і ті звуки можна було витлумачити як «праска».

— Вибачте, сер, — перепросила міс Токс, — ви сказали?..

— Праска, — повторив він.

— А, так-так! — мовила міс Токс. — Атож, я забула. Матері не було, а малий захотів понюхати гарячу праску. Правильно, сер. Коли ми вже під’їздили сюди, ви люб’язно збиралися сказати, що ви за фахом…

— Топильник, — прорипів чоловік.

— Потопельник! — жахнулася міс Токс.

— Топильник, — прорипів чоловік. — На паровій машині.

— А-а! так-так! — протягло мовила міс Токс, замислено подивившись на нього, вочевидь, і далі не розуміючи, що саме він мав на увазі.

— І це вам подобається, сер?

— Що, мем? — не зрозумів чоловік.

— Та оте ж, — пояснила міс Токс, — ваше ремесло.

— О, ще й як, мем. Попіл, бува, набивається сюди, — він показав на груди, — то й хрипиш, як ото зараз. Це ж від попелу, мем, а не тому, що я сварливий.

Ця відповідь так мало напоумила міс Токс, що вона вже не знала, про що говорити далі. Виручила її місіс Чік, що заходилась докладно розпитувати Поллі, її дітей, вивчати шлюбне свідоцтво, рекомендації й таке інше. А що Поллі після цієї розправи годі було щось закинути, місіс Чік поспішила до брата, прихопивши як доказ і потвердження двох найрожевіших Тудленят. Прізвище-бо