РуЛиб - онлайн библиотека > Лузина Лада > Современная проза > Україна-Європа

Читаем онлайн «Україна-Європа»

Україна-Європа

Олександр Красовицький,
генеральний директор видавництва «Фоліо»
Рік тому, коли видавництво «Фоліо» презентувало на Львівському Форумі Видавців антологію «Україна очима письменників», ми оголосили про наступний проект – антологію «Україна-Європа». Ми жили в зовсім іншій країні, ніж живемо зараз. За цей рік країна пройшла нескінченно довгий шлях: від досить ситої і стабільної авторитарної держави з негативним економічним прогнозом, що поступово віддаляється від усе ще очікуваного європейського шляху, до країни, яка пережила тримісячну мирну революцію з трагічним, але переможним фіналом, втрату частини своєї території, піврічну війну на Сході, яка стала частиною плати за те, що народ відстояв європейський вектор. Упевнений у тому, що цей вектор був обраний правильно, що у країни немає альтернативи йому, однак нас попереду ще чекає багато випробувань. Зараз у нас абсолютно інша країна. Й інший народ. Патріотизм, згуртованість, волонтерство та благодійність, взаємодопомога і відкритість один до одного – ось тільки частка того, що проявилося у сонній до цього часу країні.

Письменники, твори яких увійшли до антології, визначають обличчя нашої літератури. Напевно, читачі недорахуються кількох важливих для себе імен, зате відкриють нові, раніше ще невідомі.

У книзі всього один поетичний твір. І він відкриває видання. Киянка Анастасія Дмитрук стала відома всій країні саме на хвилі трагічних подій цього року. За нею – севастополець Платон Беседін з оповіданням «Полюса» про Антимайдан та його мешканців. Такі ж полюси – у повісті Юрія Сороки, але погляд цілком інший. Так вийшло, що і в кінці книги актуальне і злободенне оповідання Андрія Цаплієнка про збитий Боїнг. До книги увійшли уривки з іще не виданих романів Юрія Винничука, Галини Вдовиченко та Андрія Куркова, героями їх стали французи, поляки та литовці. Ми не могли не включити в цю книгу два уривки про міжнаціональні відносини в Буковині та Прикарпатті: трагічний – з роману Марії Матіос та ліричний (але трагічний у романі) – з книги Романа Іваничука «Торговиця».

І – найнесподіваніше оповідання у книзі – Марини та Сергія Дяченків. «День Виборів». І повсталий з попелу Фенікс – наша Україна.

Анастасія Дмитрук

Небо падає!

Небо падає. Не мовчи,
мільйони нас, ми спіймаєм.
Скільки вистачить сил – кричи.
Нехай кожен у світі знає:
в Україні страшна біда,
земля рідна реве від болю.
Почалася кривава війна,
Україна стає до бою.
Україну мою рятуй!
Хто б не був ти на цьому світі.
Від падлючих сусідських куль
в сиру землю лягають діти.
Світе, милий, допоможи,
об'єднай свою дужу силу,
Батьківщину нам збережи!
Україну навік єдину.
Небо падає. Не мовчи,
мільйони нас, ми спіймаєм.
Скільки вистачить сил – кричи,
нехай кожен у світі знає.
© А. Дмитрук, 2014

Платон Беседин

Полюса

Памяти разделенных

1

– Eхать так, за спасибо, – вытирает капли пота со лба узкоглазый, похожий на якута Орлов, – это ты не дури! Хотя смотри сам, конечно. Ну, давай, взяли…

Вцепившись в хромированную сталь ручек, тащим трансформатор по сырому, зябкому коридору, стены которого – в фотографиях сотрудников и деталей, чинных, безжизненных. Для транспортировки существует тележка, но мы ее не нашли, и прем конструкцию на себе, зарабатывая межпозвоночные грыжи. О них так любит напоминать лысый Засоба с татуировкой «Адлер 73» на левом плече.

Ломит поясницу, и когда мы затаскиваем трансформатор по узкой лестнице вверх, стараясь не задевать стен, усталость от физического напряжения переходит в яростное желание быстрее прекратить эти почти сизифовы муки, и я думаю, что ехать надо: за деньги или без них.

На перекуре, смоля красный «Бонд» в затхлой подсобке, набираю Вениамина Степановича:

– Алло, это Межуев… да, он самый…

Голос в трубке до омерзения энергичный, бодрый, не сочетающийся с плесенью стен и тусклостью люминесцентных ламп:

– Наконец-то! Решился?

– Ага.

Тушу окурок о ребристую банку, приспособленную под пепельницу.

– Вот и хорошо. Напоминаю, выезд завтра. Сбор у Вечного огня.

На следующий день ворочаю мысли тяжко, будто мешки. Но на месте сбора почувствовал себя увереннее.

У автобусов, припаркованных рядом с сердитым зданием администрации, толпятся люди, шарахающиеся от гималайских кедров, под которыми,