Бернард Шоу
Вибрані твори
Том II
Цезар і Клеопатра
Пролог
Ворота храму бога Ра в Мемфісі. Глибокі сутінки. Велична істота з головою сокола, що випромінює таємниче світло, вимальовується із мороку в глибині храму. Бог з величезною зневагою обводить поглядом сучасну аудиторію і після деякої паузи звертається до неї з такими словами: — Тиша! Замовкніть і слухайте мене, ви, чепурні маленькі острів’яни! Послухайте мене, ви, чоловіки, що носите на грудях своїх білий папірус, на якому не написано нічого (щоб викрити дитячу невинність мізків ваших). Слухайте мене, ви, жінки, вбрані у спокусливі одежі, ви, ніби приховуєте думки свої від чоловіків, аби вони вірили, що ви вважаєте їх сильними і могутніми зверхниками, тоді як насправді в серці своєму ви знаєте, що вони нерозумні діти. Дивіться на мою соколину голову, дивіться і знайте: я — Ра, який колись був могутнім богом у Єгипті. Ви не можете впасти переді мною на коліна, розпластавшись долілиць, оскільки ви затиснуті в тісні шереги, позбавлені свободи рухатися і не бачите далі спини того, хто сидить попереду вас; а до того ж не один із вас не наважиться визнати це достойним і належним, доки не побачить, що і всі решта роблять те ж саме, — звідки і виходить, що у вирішальні хвилини ви перебуваєте в бездільності, хоча кожний із вас каже своєму ближньому, що необхідно щось зробити. Я не вимагаю від вас поклоніння, я вимагаю лише тиші. Хай чоловіки ваші не говорять, а жінки хай не кашляють, оскільки я бажаю перенести вас далеко в глибину віків, за дві тисячі років, за могили шістдесяти поколінь. Ви, жалюгідні вишкребки, не уявляйте себе першими. Інші дурні бачили до вас, як сонце сходило і заходило, а місяць міняв лице своє і час свій. Чим були вони, тим ви стали сьогодні, але далеко вам до їхньої величі; піраміди, споруджені моїм народом, стоять і донині, а ці купи праху, що ви називаєте імперіями, де в рабстві ви животієте, розсипаються на вітрі, хоча ви і завалюєте їх тілами синів ваших, щоб накопичилося якнайбільше праху.
Слухайте ж мене, о ви, примусово навчені! Знайте, що на кшталт того, як нині у вас існує стара Англія і нова Англія і ви розгублено топчетеся між тою і другою, так колись, у ті дні, коли люди поклонялися мені, існував старий Рим і новий Рим, і між цими двома Римами розгублено топталися люди. І старий Рим був малий і бідний, лютий і жадібний і мав багато гріхів; але оскільки розум його був невеликий, а праця його була проста, він жив своїм розумом, і праця його йшла на лад. І боги поблажливо ставилися до нього, й допомагали йому, і підтримували його, й охороняли його; оскільки боги проявляють терпіння до малих. І ось старий Рим, немов убогий, що опинився на коні, поклався на милість богів і сказав: «Гай-гай! Нема ні величі, ні багатства в мізерності моїй. Хто хоче йти шляхом багатих і великих, той мусить грабувати бідних і вбивати слабких!» І почали римляни грабувати бідних і оволоділи досконало цим мистецтвом, і були в них закони, завдяки яким вчинки їхні вважалися пристойними і чесними. А коли вичавили бідняків своїх насухо, вони почали грабувати бідняків інших країн і приєднали ці країни до Риму і створили новий Рим, багатий і безмежний. А я, Ра, сміявся над цим, бо мізки римлян залишилися все такими ж, тоді як панування їхнє поширилося по всій землі.
Тож слухайте мене, щоб зрозуміти те, що ви зараз побачите. В ті дні, коли римляни все ще топталися між старим і новим Римом, серед них з’явився могутній воїн, великий Помпей. Але шлях воїна є шлях смерти, а шлях богів — шлях життя, а воїн у кінці шляху свого виявляється дурнем. І ось Помпей стояв за старий Рим, де лише воїни могли досягти величі; але боги повернулися до нового Риму, в якому кожна людина, яка мала розум, могла стати тим, чим вона хотіла. І друг Помпея, Юлій Цезар, був на тому самому боці, що й боги: він бачив, що Рим переріс владців своїх — старих маленьких римлян. І Цезар цей був великий красномовець і політик: він купував людей словами і золотом, на манір того як сьогодні купують вас. А коли їм набридло задовольнятися словами і золотом і почали вони вимагати перемог і воєнної слави, Цезар, уже не молодий, вдався до цього ремесла; і ті, котрі повставали проти нього, коли він піклувався про благополуччя їхнє, схилися перед ним, коли він став убивцею і завойовником. Бо ж така природа ваша, смертні. Що ж стосується Помпея — він набрид своїми успіхами і тим, що він сам себе уявив богом; оскільки він розводився про закон, обов’язок, і про інші речі, яких не може торкатися жалюгідна людська істота.
