Читаем онлайн «Долина джерел» 99 cтраница
Руданського.
Микола Костомаров почув про самогубство Метлинського, тільки-но приїхав до Ялти. Він одразу подався до лікарні й попросив доповісти про себе головному лікареві. Незабаром у дверях з’явилася широкоплеча постать із козацькими вусами. Видно було, що лікар не одну ніч не спав,— коло очей йому проклалися сині кола.
— Я професор Костомаров,— звівся назустріч йому Микола Іванович.
Його утла рука потонула у великій і теплій лікаревій.
— Дуже радий, — сказав Руданський.— Ви, напевне, щодо Метлинського.
— Це мій давній колега й приятель,— сказав Костомаров.— Чи не зміг би я з ним побачитися?
— Поки що ні,— Руданський зморено сів на стілець.— Я роблю все, щоб його врятувати, але моя сила невелика.
— Йому погано?
— Дуже погано,— Руданський звів втомлені очі, і вони дивилися якийсь час один на одного.
— Чи не міг би я чимось допомогти?— тихо спитав Костомаров.
Але допомоги вже не потребувалося. Метлинський розплющив у цей час очі й побачив великого білого птаха, що летів до нього просто зі стелі. Мав той птах великі зелені очі, а крила його срібно сяяли. Метлинський згукнув вражено й почув, як далеко-далеко хтось заспівав ту саму пісню, яку колись чув він від темнокосої красуні. Він побачив і ту красуню, вона також мала крила й зелені очі. Співала, і солодкі дзвенькотливі звуки заповнили світ.
