Читаем онлайн «Мистецтво війни» 3 cтраница

родини в країні також зубожіють. Унаслідок війни прибутки простих громадян знизяться на сімдесят відсотків, державна скарбниця зазнає втрат від зламаних колісниць, знесилених коней, запотребованих і зужитих обладунків, шоломів, стріл і луків-самострілів, галябард і щитів, списів, великих заслонів для облоги, надірваних тяглових биків і заїжджених важких возів; і це сягне шістдесятьох відсотків державних резервів.

Тому найліпший командир зробить усе від нього залежне, аби прогодувати свою армію з ворожої землі. Одна міра спожитого чужого харчу дорівнює двадцятьом своїм; використати одну паку фуражу супротивника — те саме, що двадцять своїх.

Щоб убивати ворога, потрібно розбудити почуття гніву в своїх людей; аби змусити солдатів захоплювати ворожі багатства, треба розподіляти серед них здобич. Тому в колісничному протистоянні варто нагородити того, хто першим захопив 10 колісниць, і змінити мáйви й корогви недруга на свої. Змішуй чужинські колісниці зі своїми й відсилай їх назад на бойовище; із захопленими в полон вояками поводься добре, щоби потім їх використати. Це означає — примножувати власну силу в перебігу здобуття перемог.

Найважливіше на війні — швидка звитяга, а не затяжні кампанії. Тому командир, який розуміє, як використовувати військо, має владу над людським життям і стоїть на варті безпеки в державі.

Частина 3. Планування атаки

Сунь-дзи сказав:

— Мистецтво війни полягає в тому, щоб загарбати чужу державу неушкодженою; зруйнувати ворожу країну — гірший сценарій. Ліпше — захопити протиборчу армію цілою-цілісінькою, гірше — знищити військо ворога. Ліпше полонити супротивну дивізію, ніж сплюндрувати її. Годилося б захопити ворожий курінь, а не громити його на друзки. Варто заволодіти ворожим загоном у повній цілості. Розтрощити загін — найгірша справа. А от узяти ворожу обслугу незайманою під своє управління — дуже добре. І, відповідно, вбивати ту обслугу — неправильно. Той, хто здобув сто перемог у ста поєдинках — не герой; геройство — підкорити антагоністське військо взагалі без боротьби.

І тому неперевершена військова стратегія — зруйнувати плани й стратегії супротивника, дещо слабша — атакувати ворожі союзи та сув’язі; ще гірша — нападати на армію ворога; і найгірша — кидатися на укріплені мурами міста.

Удавайся до штурму міст-укріплень тільки тоді, коли не маєш іншого вибору. Якщо збудувати щити для облоги, так звані мантелéти, і зробити панцеровані вози та зібрати все військове спорядження і зброю — піде три місяці, а насипати земляні вали — додай ще три. Відтак командувач війська не зможе контролювати своїх емоцій, він пошле вояків, як мурашок, на ворожі мури, втратить третину душ свого вояцтва і вже не здужає захопити місто. От одна з бід, що трапляються при веденні облоги.

З огляду на це досвідчений воєначальник підкорює супротивне військо без бою, бере муровані міські фортеці, не атакуючи, завойовує ворожу державу без затяжної війни. І тому його перемога беззаперечна у світі. І тому його армія — невиснажна, а його звитяги — абсолютні. У цьому полягає мистецтво нападу за допомогою стратегії.

Отож принципи використання військ полягають у наступному. Якщо твоїх сил удесятеро більше, оточи ворога. Якщо твоя міць уп’ятеро переважає супротивну, нападай. Маєш подвійну перевагу — вдайся до поділу протиборчого війська. Якщо в тебе й ворога однаково моці, бийся з ним; якщо твоїх бійців менше — уникай битви. Якщо тобі бракує сил, щоб зрівнятися з антагоністом, — утікай. Отож якщо слабка армія надто вперта, її захопить численніше військо.

Воєначальник — це опертя держави. Якщо це опертя мислить про все належним чином, держава неодмінно буде сильною; якщо ж воєначальник немислéнний, тоді й держава неминуче слабуватиме.

Є два способи, якими правитель може завдати шкоди своїй армії: наказати йти вперед, не усвідомлюючи, що йти вперед вона не може, або наказати відступати, не розуміючи, що військо не готове до відступу. Це називають «сплутати армію».

Якщо імператор втручається в керування бійцями, не знаючись на принципах командування, це збентежує старши´ну та вояків.

Якщо імператор, не вивчивши воєнної стратегії, береться до військових призначень, солдати зневірюються.

Щойно армія стає збентеженою, а імператор утрачає довіру своїх людей, чекай агресії від сусідніх правителів. Це означає, як мовиться, посіяти безлад у власних лавах і приректи себе на поразку.

Тому маємо п’ять чинників, аби передбачити, хто здобуде перемогу:

генерал, який знає, коли битися, а коли — ні;

генерал, що знає більше різних способів використання війська;

армія, в якій старшини й підлеглі об’єднані єдиною метою;

армія, що виставляє цілком підготовлених вояків проти непідготовлених;

військо, генерал якого кваліфікований, а імператор — не втручається.

Отже, ці п’ять чинників і є шляхом до перемоги.

Тому сказано: той, хто знає ворога й