Джордж Орвелл
Бірманські будні
У затінку дерев цих сумовитих,
Посеред пущі дикої.
В. Шекспір «Як вам це сподобається[1]»
Передмова
У богом забутому бірманському місті Ката, що на півночі країни, де Джордж Орвелл уперше сів за написання «Бірманських буднів», височіє занедбаний блідо-помаранчевий димар. Просторий британський будинок, у центрі якого він колись красувався, уже давно стерто з лиця землі. По обидва боки вцілілого фундаменту маячить полишений цегляний камін. Посередині димоходу видніються залишки другого поверху — п’ять потріпаних дощем і життям дощок, що стирчать увсібіч, немов покажчики на роздоріжжі.
У «Бірманських буднях» на місці зеленої галявини, що нині оточує димохід, колись була вітальня, яку господарі рясно прикрасили візерунчастими столами й безліччю мідяних дрібничок в індійському стилі. Орвелл писав, що з кімнати тхнуло індійським набивним коленкором і зів’ялими квітами.
У виданні відтворено схематичну мапу місцевості, що колись накреслив сам Орвелл. За картою, відповідно до моїх розрахунків, у часи «Бірманських буднів» реальне географічне місцезнаходження цього димаря було на місці будинку містера Лакерстіна (точніше того, що від нього лишилося). Лакерстін, розпусний і завжди охочий до джину сахіб та його дружина, невгамовна мемсахіб, яка, здавалося, з ранку до ночі давала своїм слугам кіт-кіт
[2] і скаржилася на спекотні тропіки.
Відколи я вперше відвідала Кату, «Бірманські будні» назавжди перетворилися для мене в захопливе поєднання фактів і вигадки. В основі роману період з 1922 по 1927 роки, коли Орвелл проживав у Бірмі. Автор занурює нас у власні переживання, показує щиру й убивчу критику колоніального режиму на підставі особистого досвіду. І хоча колоніальне суспільство, що породило до життя «Бірманські будні», уже давно зникло, усі основні будівлі в романі й досі такі, якими їх описав Орвелл. Тому, блукаючи вулицями Кати, може видатися, що ви прогулюєтеся давно полишеними й занедбаними декораціями та реквізитами.
Персонажі, які дивляться на нас зі сторінок «Бірманських буднів», так яскраво викарбувані на тлі Бірми, що легко уявити, як вони й досі, немов привиди, снують країною.
До того як стати письменником, Орвелл майже п’ять років присвятив службі в імперській поліції колонізованої Бірми як полісмен. Тоді під своїм справжнім іменем — Ерік Блер — він явно був неорвеллівським персонажем. Соціальне походження віщувало йому життя гідного сина імперії. Його батько — збирач опійного податку в Індії, а матір належала до вельможної родини суднобудівників і торговців деревиною тикового дерева. Її виховували в Бірмі як справжню знать, яка зазвичай не уявляла свого існування без невеличкої армії прислуги. Сам Орвелл народився в Індії, а до Англії повернувся разом із матір’ю незадовго до свого другого дня народження. Знову до Бірми він вирушив у дев’ятнадцять років, сповнений сил і натхнення після навчання в Ітонському коледжі. Юний Орвелл насолоджувався декадансом панівного класу Бірми; згодом він писав: «Для мене було звичним, що одягатися й роздягатися мені допомагав мій бірманський бой».
Але в британських колоніях кар’єра Орвелла хутко обірвалася в червні 1927 року, коли він узяв піврічну відпустку й повернувся до Англії. Його родина саме відпочивала в Корнуоллі, коли той приєднався до них й оголосив, що налаштований залишити роботу імперського поліціянта й стати письменником. Звістка про те, що хлопець готовий знехтувати респектабельною кар’єрою заради такого безперспективного майбутнього, неабияк нажахала родичів. Утім, попри їхні погані передчуття й побоювання, він узяв собі літературний псевдонім Джордж Орвелл і почав писати. Завдяки своїм есеям і романам, зокрема «Колгоспу тварин» та «1984», став одним з найшанованіших і найцитованіших письменників XX століття.
Час, який Орвелл провів у Бірмі, знаменує переломну мить в його житті. Саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті, що лунав у головах обездолених жертв суспільства. Під час виконання обов’язків полісмена в Бірмі, Орвелл на власні очі побачив темний бік імперії; не тріумфальні горни й магараджів, а п’яничок-сахібів, які маринувалися від спеки й алкоголю в клубах, і знедолених побитих бірманців, які волали в тюремних камерах. Він став свідком руйнівних наслідків репресивного управління, що посіяли в його душі обурення. Орвелл не мав змоги поділитися своїми поглядами із захопленими будівниками імперії зі свого оточення, тому
