Читаем онлайн «Дев'ятий дім» 9 cтраница
Коли Алекс вийшла з проходу до коридору, Тріпп Гельмут налякано випростався.
— Майже закінчили?
Алекс кивнула й глибоко вдихнула відносно свіже повітря, помираючи від бажання вийти на вулицю.
— Досить огидно, еге ж? — вишкірившись, поцікавився Тріпп. — Якщо хочеш, можу відсипати тобі трохи чайових, як закінчиться розшифровування. Відпочинеш від студентських позичок.
— Що ти, в біса, знаєш про студентські позички?
Слова вихопилися, перш ніж вона змогла їх стримати. Дарлінґтон не схвалив би такого. Алекс мала залишатися ввічливою, відчуженою, дипломатичною. До того ж вона лицемірила. Лета забезпечила їй можливість здобути диплом без хмари боргів, що накриватиме її звідусіль... якщо взагалі вдасться витримати чотири роки іспитів, статей і схожих на цю ночей.
Тріпп звів руки на знак капітуляції й силувано засміявся.
— Гей, просто намагаюся підзаробити.
Він був членом команди з парусного спорту, Кістяник у третьому поколінні, джентльмен і науковець; чистокровний золотистий ретривер, млявий, блискучий і дорогий. Він був розкуйовджений і рожевий, як здорове немовля, мав солом’яне волосся, шкіра зберігала засмагу з тих островів, на яких він провів зимові канікули. Він незмінно ставився до всього з невимушеністю людини, у якої все завжди було і буде нормально, хлопчика з тисячею других шансів.
— Усе гаразд? — нетерпляче поцікавився він.
— Усе гаразд, — озвалася Алекс, хай навіть у неї все було анітрохи не гаразд. Вона досі відчувала вібрацію того дзиґотливого стогону, що наповнював легені й калатав у голові. — Просто всередині душно.
— Серйозно? — перепитав Тріпп, ладний потоваришувати. — Можливо, не так уже й погано простояти всю ніч тут.
Звучало це непереконливо.
— Що з рукою?
Алекс побачила шматочок бинта з-під Тріппової вітрівки.
Той підсмикнув рукав, відкриваючи латку масного целофану, приклеєного до внутрішньої частини передпліччя.
— Дехто з нас сьогодні зробив татуювання.
Алекс подивилася уважніше: пихатий бульдог проривався крізь велику синю літеру «Y». Еквівалент «Найкращі подружки навік!» для братанів.
— Мило, — збрехала вона.
— Маєш якісь татухи?
Його заспані очі обмацали її, намагаючись зірвати шари зимового одягу, точнісінько так, як невдахи, що тусувалися навколо «Ґраунд-Зіро»[11], торкаючись пальцями її ключиці, біцепса, погладжуючи намальовані там силуети. «То що означає ця?»
— Нє-а. Це не моє. — Алекс загорнула шию шарфом. — Завтра перевірю Реєса в палаті.
— Га? А, точно. Добре. А де, до речі, Дарлінґтон? Уже завалив тебе гівняною роботою?
Тріпп мирився з Алекс і намагався бути з нею дружнім, адже хотів, щоб усі знайомі чухали йому животик, проте Дарлінґтона він любив щиро.
— В Іспанії, — відповіла дівчина, тому що її так проінструктували.
— Добре. Переказуй йому buenos dias[12].
Якби Алекс могла хоч щось сказати Дарлінґтонові, це було б «повертайся». Вона сказала б це англійською й іспанською. І використала б наказовий спосіб.
— Adids, — кинула вона Тріппу. — Повеселись на вечірці.
Відійшовши від будинку, Алекс стягнула рукавички, розгорнула дві липкі імбирні цукерки й запхала їх до рота. Вона вже стомилася думати про Дарлінґтона, але запах імбиру, тепло, яке він ширив у горлі, якимось чином додали спогадам життя. Вона бачила довге Дарлінґтонове тіло, що розтягнулося перед великим кам’яним каміном у «Чорному В’язі». Він зняв черевики й повісив шкарпетки сушитися. Улігся горілиць, очі заплющив, руки поклав під голову, пальці на ногах ворушилися в такт музиці, яка лилася кімнатою, — якась незнайома Алекс класика, густа від валторни, що залишала в повітрі виразні злети звуку.
Дівчина влаштувалася на підлозі поряд із ним, зчепивши руки на колінах і притиснувшись спиною до старої канапи, намагалася прибрати якомога більш розслабленого вигляду й не витріщатися на його ступні. Просто вони здавалися такими голими. Дарлінґтон закасав чорні джинси, щоб висушити вологі ноги, і його вузькі білі ступні з ледь припорошеними волоссям пальцями змушували її почуватися трохи непристойно, наче вона була якоюсь збоченкою зі старої світлини кольору сепії, що збожеволіла, мигцем побачивши щиколотку.
«Пішов ти в дупу, Дарлінґтоне». Вона знову натягнула рукавички. На мить заклякла, мов паралізована. Їй слід було повернутися до Дому Лети й написати звіт, який прогляне