Читаем онлайн «Повне зібрання художніх творів»

Noman Çelebicihan

(1885-1918)

Bediiy eserlerniñ tolu cıyıntığı

Номан Челебіджіхан

(1885-1918)

Повне зібрання художніх творів

İlk baarni müjdelegen sarı tülpan,

Bari böyle solmasaydıñ iç bir zaman.

Güzel yosma gönceñ ile endamiñni

Er kün sever, öper edim sayğılarman.

Göñlümizni hoşlandırdiñ, sarı tülpan.

Men de seni elden, yelden qısqanaman.

Uzaglardan, kökten, yerden çog süyemen,

Küneşlerniñ, yıldızlarnıñ közü yaman.

Sarı tülpan, bağçamıznı şeñlendirdiñ,

Pek az zaman qırıq göñlüm eglendirdiñ.

Yarın sen de gırılacaq, öleceksiñ,

Ölecekseñ bu cianğa niçün keldiñ?

Жовтий тюльпан ¹

Весну віщуєш ти, тюльпане золотий,

Прошу - цвіти, нехай радіє рід людський.

Мов молода дівчинонька твій стан і цвіт,

Я з шаною лелію образ твій!

Розворушив серця, тюльпане золотий,

Не поділюсь, не відпущу під вітровій.

Сильніш землі, широт, небес люблю тебе -

Вважай, бо сонця ще зурочить погляд злий!

Ти звеселив наш сад, тюльпане золотий,

Так мало часу я радів красі твоїй,

Бо завтра зломлений впадеш, загинеш ти.

Як вмерти мав, скажи, навіщо був живий?

Bir köbelek uça - qona bağçalarda kezerdi,

Erılganlar, qart zambaqlar bu melekten bezerdi.

Bezmey onıñ altin ipek qanatları, tülleri, -

Salte öper, ohşar edi tülpanları, gülleri.

Bir mektepli qızçiq kördi, buña içten tutaşti,

- Seni, seni tutayim, - dep, fesi elde köp qoştı.

Quvaladı - yetamadı,

Attı fesi - uramadı,

Köbelegi tutamadı,

Bir daha soñ köramadi…

Çünki o bir yaş göncege öpe-öpe yapısaraq,

Yapraqlariñ kölgesinde körünmeden gizlenmişti…

Метелик

Має крильцями метелик, облітав увесь садок,

3 цього янгола земного мліють лілії й бузок.

Золоті шовкові крильця пестять ніжні пелюстки,

Тут троянди і тюльпани, і усі-усі квітки.

Бачить дівчина - й бажанням запалала водномить,

«А зловлю тебе!» - говорить, феску скинула й біжить.

Феску кине - тільки мимо,

Побіжить - не дожене.

Заховасться метелик,

Тільки крилами майне

Він між листя заховався, не роздивися тепер,

Як метелик в поцілунку з юним пуп'янком завмер.

Aygidi tatar yaşları, oqumaylar!

Erenlerge eş bolıp, yol quvmaylar.

Başta aqıl bar eken, közde qaruv,

Körmey, bilmey yürmekten utanmaylar!

Aygidi tatar yaşları, oqumaylar!

Oqusalar kimseden kem qalmaylar.

İstanbulda, Parijde birinci bola,

Yaponlar da onlarğa yetalmaylar.

Aygidi tatar yaşları, yoq başları,

Törelermen yolda ösken yolbaşları.

Yolbaşları bolmağanda horluq körip,

Qayda barsa tökeler közyaşları?

«Ох, татарські юнаки...»

Ох, татарські юнаки, - байдики бʼєте!

Схоже, слово не для вас мовлено святе.

Розум є у голові, очі не сліпі -

Не соромитеся темряви проте!

Ох, татарські юнаки, - лежма лежите!

А беретесь до наук - перші ви хоч де.

У Стамбулі, у Парижі ліпших не знайти,

І японцям сто очок наперед дасте.

Ох, татарські юнаки, хто ж очолить вас,

Хто подбає, щоб вогонь в душах не погас?

Без шляхетного вождя, без його порад

Обливаєтесь слізьми всюди й повсякчас.

İki tazı bir tavşannı quvdılar,

Quvıp, tutıp boğazından buvdılar.

Avcı keldi: “Aydı, aydı, taşlañız!

Bunı taşlap başqasına başlañız!

Bir tavşanman bizim qazan tolmaycaq,

Birin daa tutmasañız, olmaycaq”, –

Dep turırken, ininden çıqtı bir tilki,

Tavşan qadar cuvuralmay o, belki.

Şay bolsa da quyruq taşlap qañğıdı,

Saralan tüp betegeler çanğıdı.

Tazılardır, tilki begi quvarlar,

Tuttıq, bellep quyruğından buvarlar.

O zaman bu qaçqan tilki aylanıp,

Tazılarğa tiş aqşaytıp, canlanıp,

Bir atılır (…) dudaqların, tişlerin,

Tişlep alıp parça-parça leşlerin.

Avcı qartqa azır ider iki baş,

İki quyruq, sekiz ayaq, dört canbaş.

Bu ğanimet er zamanda tapılmaz,

Dedi tilki: “Daim hatır sayılmaz;

İşte, seniñ qazanıña nomay et,

Azdamıdır, köptemidir bereket.

Bunı al da endi, babay üyge ket,

Biz tilkiden qartqa, caşqa selâm et:

Tavşan quvsa – quvsunlar,

Tilki tapsa – buvsunlar,

Quyruğından buvmasınlar.

Er qaçqannı – quvmazlar!”

Привіт од лиса

Раз одного гнали зайця два хорти,

Ухопили й задушили - як втекти?

А мисливець каже: «Гей-но, відступіть!

Киньте цього, та другого нам зловіть!

Одним зайцем не навариться куліш,

Для навару треба пару, ну - скоріш!»

Раптом лис один поткнувся із нори,

Хорт од лиса швидший, що не говори

Скік убік, хвостищем знатно крутить лис,

Аж в полині хмарки куряви знялись.

А хорти? Хорти вони на те й хорти:

Поженуться - значить лису не втекти.

Так і цуплять лиса ті хорти за хвіст...

І в ту мить на них зубами клацає лис!

Вирве очі, пошматує їх ураз,

І мисливцеві частинами віддасть:

Два хвости, стегна чотири, вісім ніг,

Голови дві - забирай хортів своїх!

Чи ж коли хто кращу здобич полював?

«Забагато мені честі, - лис сказав, -

Ось тобі вже вдосталь мʼяса на куліш,

Ой, достаток! Тож, мисливцю, смачно їж

Все ж додому не вертатися ні з чим,

Та від лисів шли привіт старим-малим:

Зайця ловиш, то лови,

Лиса давиш, то дави,

Не за хвіст, за горло - хвать!

Греба ж думать, перш ніж гнать»…

Dört taş divar, eñ töpede bir kiçkene pencere,

İçke demir çabaqlardan ışıq tuvul, dert kire.

Er köşede dım kölgeler, yeşil küfler köpüre,

Yataq tahta, yemek fena, yerden suvuq üfüre.

Hızmetçi de er kün bunı suvlap-suvlap sipire,

Kimerde bir anaynı da sögip sala, köz köre.

Aqşamlar bu qara üyge qara perdeler kere,

Yañğızlıqlar yañğız canğa