Читаем онлайн «Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання»

Відгуки про книжку

Коли я стала бердвочером, то дізналась про існування чорної горихвістки. Це маленька сіренька пташка з яскраво-помаранчевими животом і хвостиком. «Це ж треба, яке диво, — подумала я, — от би побачити колись таку!» Надворі було літо, і наступного ж дня я помітила, що горихвістки — всюди! Вони цибали на клумбах, сиділи на карнізах будинків, шукали щось під кущами. Раніше мій мозок не реєстрував їх. Одне просте знання розширило мій світ!

Ця книжка — неймовірна колекція розповідей, які розширять світ будь-якого читача, навіть стріляного горобця орнітології. Наталка Атамась — науковиця з величезним досвідом, купою класних історій і любов’ю до птахів, а любов — це заразна штука, як не крути.

Після прочитання вам уже ніколи не здаватиметься, що життя синичок за вікном невигадливе і нудне. Життя птахів наповнене неймовірними викликами, складними стосунками, вирішенням непересічних задач, зазвичай, у доволі обмежений термін — це все дуже гостросюжетно! Тож обережно — ця книжка провокує щире захоплення птахами!

Марися Рудська, ілюстраторка, бердвочерка

Вимушений зробити зізнання, мене ніколи особливо не цікавили птахи. На поличках бібліотек з природничими книгами, до яких у мене був доступ, я брав книги про пернатих істот останніми. З невідомих мені причин і кільчасті черви, і навіть мінерали силікатної групи викликали в мене значно більшу емпатію. Коли у дорослому віці я почав перетинатися зі спільнотами птахоспоглядачів, то, хоч мене і захоплював їхній ентузіазм, ідея встати о 4 ранку і дивитись три години поспіль на суцвіття очерету видавалась завжди привабливішою, ніж видивляння у збільшувані прилади крихітних птахів.

Що ж, тепер я вимушений писати про все це у минулому часі. Книга Наталі Атамась віддухопелила моє почуття прекрасного у світі живих істот і я тепер в повному полоні культу птахів. Аналізуючи після прочитання текст, я розумію, що інакше й бути не могло. Історія на 7 розділів про скандали, інтриги та розслідування у пташиному царстві написана виважено, з холодним розрахунком, з яким кіт грається з мишею, і читачу може наївно здатися, що він прочитає сторіночку-іншу та зможе зайнятися хатніми справами чи повбивати час у соціальній мережі, але гармидер на робочому столі та десятки чатів без відповіді — підтвердження того, що це ілюзія.

Якби мені потрібно було описати форму книги, то я б ска­зав, що це не паралелепіпед, як будь-яка нормальна книга, а коло. Адже в «Пташиній історії» описаний рік з життя цих тварин — від шлюбних ігрищ навесні до зимових поневірянь у нашому рідному Вінтерфеллі. І після читання це коло насправді хочеться замкнути і почати занурення в цю історію знову. А все чому?

Бо Наталя Атамась — майстерна оповідачка з тонким почуттям гумору, іронією та вдалими реверансами в бік попкультури чи сучасного людського соціуму. Вона явно бачить смаки свого читача і пробиває його оборону тараном захопливих та, й нічого тут применшувати, дахозносних фактів про життя синиць, троянським конем порівнянь гніздової поведінки птахів та динозаврів, диверсіями в тилу ворога вишуканими жартами.

У книзі проаналізовані, як класичні орнітологічні дослідження, так і статті, які побачили світ зовсім нещодавно. Це сучасне науково-популярне видання, з якого боку його не крути. Кістяночкою вишні звичайної на десерті цього твору є історії з життя Наталі, які інкрустують цей пташиний епос, ламаючи четверту стіну між читачем та авторкою. Складається враження, що після цікавезної лекції, організатори тебе запросили на ботанічний чай і ти тепер майже свій у їхній компанії. І тому, навіть коли це опис ночівлі в наметах у холодному лісі, від прочитаного стає тепло.

Окрім кавалькади захопливих орнітологічних оповідок, надзвичайно цікавим є останній розділ книги. Це дуже правильно — закохавши у птахів, Наталя не кидає читача з цим відчуттям напризволяще, а розповідає про культуру птахоспоглядання з рядом зворушливих прикладів, що в інших країнах, що транслюючи українські історії. Вказує на те, як побачити чи почути птахів та як влаштувати ресторан для підгодівлі цих істот, щоб він був високою кухнею, а не МАФом з пиріжками з прокислою начинкою.

Коли я дочитав цю книгу, у мене було кілька почуттів та турбот. Закривши останню сторінку я ніби випірнув з води після тривалого занурення. Це було щось! Іншим почуттям були заздрощі до читачів, які тільки відкривають цю книгу і в них попереду вир пташиних спостережень. А турбота в мене лише одна — купити бінокль та спланувати сеанс споглядання птахів на завтра.

Олексій Коваленко, ботанік, автор книжки «Фрукти проти овочів. Чому кавун — не ягода, а томат — це фрукт»

Ми починаємо…

Колись давно я почула жарт, який мені страшенно сподобався: «Українці походять від пінгвінів, бо охайні та живуть громадами». Відтоді я багато дізналася і про