Читаем онлайн «Вибране» 3 cтраница
- 12345 . . . последняя (116) »
з’являються в поезіях Сефериса здебільшого
в ідеальному плані. Жінка — це Афродита, небесна, нездійснен-
10
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
на, недосяжна мрія. Улюблений образ Сефериса — це жінка-Горгона (фігура-оберіг на носовій частині давніх кораблів), згадки
про загадкову силу та таємничу жіночу природу якої дійшли до
наших часів у фольклорних переказах про Горгону, сестру Олександра Македонського, яка марно виглядає брата з походу.
Соціяльні теми в поезії Сефериса спочатку дуже зашифровані, їх подано через античні асоціації. Сучасність відчутніша в
його віршах періоду війни і в кіпрській збірці. Творчість поета
пронизана любов’ю до своєї батьківщини, відчуттям її, як єдности землі, людей та історії, однак ніде ці сокровенні почуття не набувають банального звучання.
Вибір і характер тем у Сефериса пояснюється передусім його
життєвим досвідом. Сеферис — один з 1 500 000 вигнанців з Малої
Азії після війни 1919–22 pp., що її греки називають Малоазійською
катастрофою. Ті, хто пережили цю війну, ніколи не забудуть її
кошмарів. Серед вигнанців чимало видатних письменників, як
Стратис Міривіліс, Іліас Венезис, Дидо Сотиріу. Всі вони не припиняють писати про наслідки Малоазійської катастрофи. І Сеферис навіть в Атенах почував себе чужинцем, адже його батьківщина залишилась у Смірні. Тут до спільного всім європейським
літературам почуття глибокого незадоволення, розгублености
після першої світової війни додалися ще суто грецькі мотиви.
Тема блукань підтримується й народною традицією. Сеферис
не стилізує народних пісень, але настрої його віршів дуже близькі до них. Серед народних пісень Греції велику частину становлять пісні про чужину і самотність. Це зрозуміло: Греція — бідна
гірська країна, оточена морем, вона не може прогодувати своїх
дітей. Щороку сотні греків змушені емігрувати чи йти на флот.
І тому народ співає трагічні в своїй простоті «Одиссеї» без Ітак.
Природно, це позначається і на літературі.
Поезія Сефериса багато разів перекладалася європейськими
мовами. 1963 р. грецького поета було нагороджено Нобелівською
премією.
Поетика Сефериса складалася, як наслідок взаємодії двох
сил: грецької традиції від античності через критську літературу 16–17 ст., народні пісні і творчість Констандиноса Кавафі-
11
ГРЕЦЬКИЙ ПОЕТ ЙОРГОС СЕФЕРИС
са (1863—1933) з одного боку, і західноєвропейської поезії — з
другого. Він учиться культури слова в Малларме, класичної ясности і довершености вислову у Валері, бере до арсеналу своїх
засобів місткий верлібр Томаса Еліота, насичений цитатами і літературними асоціяціями. Це дає можливість Сеферисові бути
надзвичайно «ощадливим» у поезії. Скажімо, в антифашистському вірші «Останній день», де поет засуджує паліїв нової війни,
одна згадка давньогрецькою мовою про «наших жінок біля чужих джерел» викликає в уяві читача цілу сцену і настрій прощання Гектора з Андромахою, а слово «каменярні» має викликати в
пам’яті розповідь Тукідида про невдалий похід атенян на Сиракузи, коли сиракузяни використовували полонених атенян як рабів
у каменярнях.
Глибоко шануючи своїх учителів — сучасних французьких та
англійських поетів, — Сеферис відрізняється від них не тільки
мовою та художніми засобами, а, передусім, всією своєю індивідуальністю. Йому притаманний серйозний, сумний і щирий ліризм, поєднаний з іронією.
Сеферис підніс грецьку поезію на рівень вимог сучасности.
Значення Сефериса для читачів инших країн полягає в тому, що
він розкрив перед ними Грецію — безпосередню й щиру, дуже
«грецьку» і загальнолюдську, позбавлену екзотики, яка завжди
помітна в иноземних творах на грецьку тему — від Байрона до
Ануйя.
Тетяна Чернишова
12
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
«КУДИ Б Я НЕ ПОДАВСЯ, МЕНЕ ЕЛЛАДА РАНИТЬ…»
Український переклад поезій Йоргоса Сефериса рушає у мандрівку через 50 років після того, як група ентузіястів-студентів,
що у 60-ті роки минулого століття гуртувалася навколо подружжя київських інтелектуалів А. Білецького та Т. Чернишової, взялася відкрити для українського читача парадоксально невідомий
світ нової Греції. Досі українською мовою говорили лише боги та
герої античности, тепер поруч із ними мав зазвучати голос простої людини, нашого сучасника, нащадка давнього Одиссея, що, в
свою чергу, за словами поета, «мандрівки не спиняє» та «бореться
зі світом усією душею та тілом».
Мелодії цього голосу бринять у творах новогрецької літератури, що належать до різних епох: мужні слова Дигеніса Акрита, ніжні — Арети, пристрасні — Еротокрита, насмішливі та мудрі — Алексиса Зорбаса. Варіації цього голосу лунають у творах
авторів, що належать до так званого покоління тридцятих років,
зокрема Й. Сефериса. Одним з найбільших досягнень поетів «покоління тридцятих років» було надання літературного статусу
розмовній новогрецькій — димотиці, мові бульварів, площ, ринків, таверн та портів, в якій вирувала жива
в ідеальному плані. Жінка — це Афродита, небесна, нездійснен-
10
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
на, недосяжна мрія. Улюблений образ Сефериса — це жінка-Горгона (фігура-оберіг на носовій частині давніх кораблів), згадки
про загадкову силу та таємничу жіночу природу якої дійшли до
наших часів у фольклорних переказах про Горгону, сестру Олександра Македонського, яка марно виглядає брата з походу.
Соціяльні теми в поезії Сефериса спочатку дуже зашифровані, їх подано через античні асоціації. Сучасність відчутніша в
його віршах періоду війни і в кіпрській збірці. Творчість поета
пронизана любов’ю до своєї батьківщини, відчуттям її, як єдности землі, людей та історії, однак ніде ці сокровенні почуття не набувають банального звучання.
Вибір і характер тем у Сефериса пояснюється передусім його
життєвим досвідом. Сеферис — один з 1 500 000 вигнанців з Малої
Азії після війни 1919–22 pp., що її греки називають Малоазійською
катастрофою. Ті, хто пережили цю війну, ніколи не забудуть її
кошмарів. Серед вигнанців чимало видатних письменників, як
Стратис Міривіліс, Іліас Венезис, Дидо Сотиріу. Всі вони не припиняють писати про наслідки Малоазійської катастрофи. І Сеферис навіть в Атенах почував себе чужинцем, адже його батьківщина залишилась у Смірні. Тут до спільного всім європейським
літературам почуття глибокого незадоволення, розгублености
після першої світової війни додалися ще суто грецькі мотиви.
Тема блукань підтримується й народною традицією. Сеферис
не стилізує народних пісень, але настрої його віршів дуже близькі до них. Серед народних пісень Греції велику частину становлять пісні про чужину і самотність. Це зрозуміло: Греція — бідна
гірська країна, оточена морем, вона не може прогодувати своїх
дітей. Щороку сотні греків змушені емігрувати чи йти на флот.
І тому народ співає трагічні в своїй простоті «Одиссеї» без Ітак.
Природно, це позначається і на літературі.
Поезія Сефериса багато разів перекладалася європейськими
мовами. 1963 р. грецького поета було нагороджено Нобелівською
премією.
Поетика Сефериса складалася, як наслідок взаємодії двох
сил: грецької традиції від античності через критську літературу 16–17 ст., народні пісні і творчість Констандиноса Кавафі-
11
ГРЕЦЬКИЙ ПОЕТ ЙОРГОС СЕФЕРИС
са (1863—1933) з одного боку, і західноєвропейської поезії — з
другого. Він учиться культури слова в Малларме, класичної ясности і довершености вислову у Валері, бере до арсеналу своїх
засобів місткий верлібр Томаса Еліота, насичений цитатами і літературними асоціяціями. Це дає можливість Сеферисові бути
надзвичайно «ощадливим» у поезії. Скажімо, в антифашистському вірші «Останній день», де поет засуджує паліїв нової війни,
одна згадка давньогрецькою мовою про «наших жінок біля чужих джерел» викликає в уяві читача цілу сцену і настрій прощання Гектора з Андромахою, а слово «каменярні» має викликати в
пам’яті розповідь Тукідида про невдалий похід атенян на Сиракузи, коли сиракузяни використовували полонених атенян як рабів
у каменярнях.
Глибоко шануючи своїх учителів — сучасних французьких та
англійських поетів, — Сеферис відрізняється від них не тільки
мовою та художніми засобами, а, передусім, всією своєю індивідуальністю. Йому притаманний серйозний, сумний і щирий ліризм, поєднаний з іронією.
Сеферис підніс грецьку поезію на рівень вимог сучасности.
Значення Сефериса для читачів инших країн полягає в тому, що
він розкрив перед ними Грецію — безпосередню й щиру, дуже
«грецьку» і загальнолюдську, позбавлену екзотики, яка завжди
помітна в иноземних творах на грецьку тему — від Байрона до
Ануйя.
Тетяна Чернишова
12
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
«КУДИ Б Я НЕ ПОДАВСЯ, МЕНЕ ЕЛЛАДА РАНИТЬ…»
Український переклад поезій Йоргоса Сефериса рушає у мандрівку через 50 років після того, як група ентузіястів-студентів,
що у 60-ті роки минулого століття гуртувалася навколо подружжя київських інтелектуалів А. Білецького та Т. Чернишової, взялася відкрити для українського читача парадоксально невідомий
світ нової Греції. Досі українською мовою говорили лише боги та
герої античности, тепер поруч із ними мав зазвучати голос простої людини, нашого сучасника, нащадка давнього Одиссея, що, в
свою чергу, за словами поета, «мандрівки не спиняє» та «бореться
зі світом усією душею та тілом».
Мелодії цього голосу бринять у творах новогрецької літератури, що належать до різних епох: мужні слова Дигеніса Акрита, ніжні — Арети, пристрасні — Еротокрита, насмішливі та мудрі — Алексиса Зорбаса. Варіації цього голосу лунають у творах
авторів, що належать до так званого покоління тридцятих років,
зокрема Й. Сефериса. Одним з найбільших досягнень поетів «покоління тридцятих років» було надання літературного статусу
розмовній новогрецькій — димотиці, мові бульварів, площ, ринків, таверн та портів, в якій вирувала жива
- 12345 . . . последняя (116) »