Читаем онлайн «Страх мудреця» 2 cтраница

Розділ перший. Яблуко й бузина
Знуджений Баст, горблячись, сперся на довгий шинквас із червоного дерева.

Оглянувши порожню залу, він зітхнув і заходився порпатись у речах, доки не знайшов чисту лляну ганчірку. А тоді з покірним виглядом узявся натирати частину шинкваса.

За мить Баст нахилився вперед і примружився, роздивляючись якусь малопомітну цятку. Пошкрябав її й нахмурився, зобачивши маслянисту пляму, яку залишив пальцем. Прихилився ближче, похукав на шинквас і енергійно його потер. Відтак зупинився, сильно дихнув на дерево й написав у імлі непристойне слово.

Відкинувши ганчірку, Баст пішов серед порожніх столиків і стільців до широких вікон шинку. На одну довгу мить зупинився біля них, дивлячись на ґрунтову дорогу, що тягнулася крізь центр містечка.

Баст іще раз зітхнув і заходив залою. Рухався він із невимушеною грацією танцівника й цілковитою безжурністю кота. Одначе, коли він провів руками крізь темне волосся, цей жест вийшов збентеженим. Його блакитні очі безперестанку оглядали залу, неначе шукаючи виходу. Неначе шукаючи чогось такого, чого він не бачив уже сто разів.

Проте нічого нового не було. Порожні столи та стільці. Порожні табурети перед шинквасом. На стільниці позаду шинкваса бовваніли дві здоровезні бочки, одна для віскі, одна для пива. Між бочками стояв багатющий асортимент пляшок усіх кольорів і форм. А над пляшками висів меч.

Бастів погляд ізнов упав на пляшки. Він зосередився на них, замислившись на одну довгу мить, а тоді знову зайшов за шинквас і витягнув важкий глиняний кухоль.

Глибоко вдихнувши, Баст навів пальця на першу пляшку в нижньому ряду й почав наспівувати, рахуючи пляшки в ньому.

Клен і клин.

Як хочеш, на!

Жар і попіл.

Бузина.

Закінчив він наспівувати, показуючи пальцем на низеньку зелену пляшку. Викрутив корок, замріяно надпив із пляшки, а тоді скривився і здригнувся. Хутко поставив її й натомість узяв вигнуту пляшку червоного кольору. Надпив трохи і з неї, задумливо потер вологими губами, відтак кивнув і налив ­щедру порцію собі в кухоль.

Навів пальця на наступну пляшку і знову заходився рахувати:

Лебідь. Леді.

Ніч, зірки.

Лози. Сльози.

Є свічки.

Цього разу Баст зупинився на прозорій пляшці із блідо-жовтим напоєм. Висмикнув корок і вилив чимало до кухля, не завдавши собі клопоту скуштувати трунку. Відставив пляшку, взяв кухоль і театрально покрутив ним, а тоді наповнив рота. Зблиснув усмішкою і злегка вдарив нову пляшку пальцем. Від цього вона легенько дзенькнула, а тим часом Баст ізнову розпочав свій мелодійний наспів:

Зерна. Жорна.

Древо й камінь.

Вітер, води…

Рипнула мостина, і Баст підвів погляд, ясно всміхнувшись.

— Доброго ранку, Реші.

Рудоволосий шинкар стояв біля підніжжя сходів. Обтер руки з довгими пальцями об чистий фартух і довгі рукави.

— Наш гість уже прокинувся?

Баст заперечно хитнув головою.

— Не ворушиться й не подає жодного звуку.

— Йому випало кілька непростих днів, — зауважив Коут. — Мабуть, це дається взнаки, — він завагався, а відтак підняв голову й понюхав. — Ти що, пив?

Запитання радше було виявом цікавості, ніж звинуваченням.

— Ні, — відповів Баст.

Шинкар здійняв брову.

— Я дегустував, — сказав Баст із наголосом на останньому слові. — Дегустація передує питтю.

— А… — промовив шинкар. — Отже, ти готувався випити?

— Крихітні Боги, так! — вигукнув Баст. — І випити без жодних обмежень. А чим ще в біса можна зайнятися? — Баст витягнув свій кухоль із-під шинкваса й зазирнув у нього. — Я сподівався на бузину, але мені дісталася якась диня, — він задумливо покрутив кухлем. — І ще щось пікантне, — знову трохи випив і замислено примружив очі. — Кориця? — спитав і поглянув на ряди пляшок. — А в нас узагалі ще є бузина?

— Вона десь там, — сказав шинкар, не дивлячись на пляшки. — Басте, зупинися на хвильку й послухай. Нам треба поговорити про те, що ти зробив учора.

Баст остовпів.

— А що я зробив, Реші?

— Ти зупинив оту істоту з Мелу, — відповів Коут.

— А… — Баст розслабився і зневажливо махнув рукою. — Реші, я просто її сповільнив. Ото й усе.

Коут хитнув головою.

— Ти збагнув, що то не просто якийсь божевільний. Намагався нас попередити. Якби не твої прудкі ноги…

Баст насупився.

— Реші, я був не такий уже й прудкий. Та істота здолала Шепа, — він опустив погляд на добре вимиті мостини біля шинкваса. — Шеп мені подобався.

— Усі інші думатимуть, що нас урятував ковальчук, — сказав Коут. — І це, мабуть, на краще. Проте я знаю правду. Якби не ти, воно перебило б тут усіх.

— Ох, Реші, це просто не так, — відповів Баст. — Ви вбили б його, як курку. Я просто добрався до нього першим.

Шинкар відмахнувся від цих слів і промовив:

— Я тут задумався через учорашнє. Замислився про те, як зробити це місце трішки безпечнішим. Чув коли-небудь «Лови білих вершників»?

Баст