представник венеціанської школи. Мав великий вплив на творчість митців різних країн і епох.
(обратно)
113
Гіперборейці — в міфах Давньої Греції — казковий вічно юний народ, що жив у північній країні Гіпербореї. Тут: жителі північних країн.
(обратно)
114
Молодий граф Монтгомері ненавмисне завдав на турнірі смертельну рану Генріху II. На честь святкування шлюбу своєї дочки з королем Іспанії та сестри з герцогом Савойським, Генріх вирішив провести триденний лицарський турнір, у якому і сам брав участь. Наприкінці останнього дня турніру 30 червня 1559 року він зійшовся у двобої з молодим графом Монтгомері. Списи обох супротивників було зламано. Але уламки списа молодого графа завдали страшних травм королю. Декілька гострих скіпок пробилися через забрало шолома й уразили короля в чоло над правою бровою та в кут лівого ока. Найкращі лікарі того часу намагалися врятувати Генріха. 10 липня Генріх II Валуа помер.
(обратно)
115
Абатство Сен-Дені — бенедиктинське абатство в Сен-Дені, північному передмісті Парижа, головний монастир середньовічної Франції. Усипальниця французьких королів, де поховано багатьох королів Франції, а також членів їхніх родин, і яку часто називають „королівським некрополем Франції“.
(обратно)
116
Ймовірно, в уста Маргарити автор вкладає сенс фрази „Жереб кинуто“ — Alea iacta est, яку 10 січня 49 року до н. е. сказав Юлій Цезар під час переправи зі своєю армією через річку Рубікон.
(обратно)
117
Фарамонд — міфічний перший король франків. Згідно з „Книгою історії Франків“ 727 року, він був сином Маркоміра і батьком Хлодіона (реальні вожді франків). Тому довгий час його вважали першим королем франків з династії Меровінгів, хоча Фарамонд був скоріше особистістю легендарною, ніж реальною.
(обратно)
118
Максимільян де Бетюн Сюллі (1559‒1641) — французький державний діяч, міністр, радник та друг Генріха IV.
(обратно)
119
Порція — дружина Марка-Юлія Брута, який очолив змову проти Юлія Цезаря; після самогубства чоловіка наклала на себе руки, з’ївши гаряче вугілля (42 р. до н.е.).
(обратно)
120
Декамерон — збірка зі ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо. За сюжетом десятеро молодих флорентійців (семеро жінок, троє чоловіків) залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом десяти днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх сто), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя.
(обратно)
121
Сальватор Роза (1615‒1673) — італійський живописець, гравер та поет. Представник неаполітанської школи, Роза виходив за межі сучасних йому норм (і в мистецтві, і в житті), за духом наближаючись до романтизму. У 40-ві роки XVII ст. його малярський доробок — численні пейзажі з видами диких, часом фантастичних місцевостей, іноді населені грабіжниками або солдатами; ці твори вирізняє вільна експресивна манера письма, похмурий колорит, різкі контрасти світла й тіні.
(обратно)
122
Іов (Святий Іов, Іов Багатостраждальний) — старозавітній праведник, історія якого описується в Книзі Іова в Біблії.
(обратно)
123
Квінт Горацій Флакк (65‒8 рр. до н.е.) — поет „золотого віку“ римської літератури. Вступив до армії Брута, який бився за республіку. Після поразки Брута при Філіппах Горацій, який командував легіоном, врятувався втечею.
(обратно)
124
Епамінонд (бл. 418‒362 рр. до н.е.) — фіванський воєначальник і політик в період війн у Греції за гегемонію Фів, який двічі переміг спартанців.
(обратно)
125
...під покровом букових дерев (лат.).
(обратно)
126
Головна вежа замку, що стоїть окремо, служила останнім притулком його захисників.
(обратно)
127
La mort – смерть, la folie – божевілля (франц.).
(обратно)
128
Текстуально. *
(обратно)
129
Марія Магдалина — послідовниця Ісуса Христа, християнська свята, мироносиця, яка, згідно з Євангелієм, слідувала за Христом, була присутня при його Розп’ятті й була першою з людей, що удостоїлася явлення Воскреслого Ісуса.
(обратно)
130
Климент VII (1478‒1534) — Папа Римський, останній Папа епохи Відродження. Рідний дядько Катерини Медічі.
(обратно)
131
Лонгшез — те ж саме, що й шезлонг (фр. chaise longue — довгий стілець). Але у самій Франції так називають кушетки.
(обратно)
132
Мова йде про Франсуазу де Монморансі-Фоссе (1566‒1641) — французьку аристократку, фаворитку короля Генріха Наваррського в 1580‒1582, прозвану „Прекрасною Фоссезою“ (La Belle Fosseuse). Дослівно la Fosseuse - могила (франц.).
(обратно)
