Читаем онлайн «Усна історія російсько-української війни 2014-2015 (3 част.)»

У Шахтарську було три полонених. Мій товариш найкращий взяв трьох полонених з одним офіцером. Каже, бій такий був добрячий, а потім йду, каже, бачим – три якихось рила йде. «Пацани, йдіть до нас, – кажуть, – ми свої». Йдем, підходять до нас поближче, десь метрів п’ятдесят. Дивимось, а у них автомати з пластиковим прикладом, а в нас складні, десантні, приклад складний. Це не наші!

(Володимир, десантник)

УСНА ІСТОРІЯ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ:ПОГЛЯД НА три РОКИ НАЗАД

У 2017 році російсько-український конфлікт на Донбасі та в Криму перетнув трирічну межу. За цей час загинули понад 9 тисяч людей, отримали поранення понад 20 тисяч, втратили домівки 2,3 млн. Сума економічних та інфраструктурних збитків лише в АР Крим та Донецькій області перевищила 2,43 трлн. грн. Без сумніву, Україна зіткнулася з найбільшою загрозою за всі роки незалежного існування.

Здобутий за три роки досвід дозволяє інакше поглянути на події 2014-2016 років. З’явилася можливість для більш глибоких осмислених оцінок, заснованих не на емоціях та окремих фактах, а на надійній інформаційній базі. Свій внесок у формування такого підгрунтя намагаються зробити й запорізькі історики. Наприкінці серпня 2014 року внаслідок поєднання зусиль історичного факультету Запорізького національного університету та Запорізької обласної державної адміністрації стартував проект «Усна історія російсько-української війни». На той момент дослідницький колектив вже мав значний досвід у збиранні наративів жителів Півдня України1 та у вивченні військової історії2.

З самого початку дослідники зіткнулися з низкою проблем, які викликали жваві дискусії всередині колективу.

По-перше, як назвати події на Сході України? Офіційну назву – «антитерористична операція» – відкинули практично відразу. Адже завданням проекту було й є не пошук підтверджень офіційної риторики влади, а представлення точки зору професійних науковців, для яких найбільшим авторитетом є факти й джерела, а не місце в управлінській вертикалі. Станом на серпень 2014 року стало чітко зрозуміло, що на Донбасі точиться повномасштабна війна із застосуванням важкого озброєння та відповідної тактики. У хлопців-військових, які дали перші інтерв’ю, цей факт не викликав жодних сумнівів. «Ця війна вже буде набагато серйознішим ударом, ніж афганська навіть» – стверджував колишній майданівець, нацгвардієць Михайло в жовтні 2014 року. Такі ж оцінки лунали в інтерв’ю його колеги-нацгвардійця Віталія, який щойно повернувся з полону3.

Та як більш точно визначити цю війну? «гібридна», «на Сході», «Вітчизняна»?

Поширені на той час в інформаційному просторі терміни «гібридна війна», «гібридна агресія», «неконвенційна війна» та інші, що начебто відображали нову якість конфлікту, викликали неабиякий скепсис в обізнаних з новітньою історією людей. Такі ж методи активно використовувалися під час воєн Радянської Росії з Українською Народною Республікою у 1917-1920 роках. Прихована агресія, замаскована під дії місцевих прихильників, більшовиків; створення маріонеткових «республік»; миролюбива позиція на словах, поєднана на практиці з «червоним терором»… Цей набір міцно увійшов у практику військових агресій новітньої доби і говорити про «творчий внесок» 2014 року не доводиться.

«Війна на Сході України» – найбільш нейтральний та досить часто вживаний вислів – також не зустрів підтримки в колективі. Першим акордом конфлікту стала анексія Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Її безпосередні виконавці згодом направили свої зусилля на Донбас. Йдеться про сумновідомих діячів «Донецької народної республіки» Ігоря Гіркіна та Олександра Бородая. Також саме в Криму пролилася перша кров цієї війни. У березні 2014 року підконтрольна росіянам «самооборона» вбила кримського татарина Решата Аметова. Від куль військовослужбовців збройних сил РФ загинули прапорщик Сергій Кокурін та майор Станіслав Карачевський. Без подій в Криму неможливо зрозуміти логіку розвитку конфлікту та мотиви російської сторони. Тож обмеження уваги проекту лише Донбасом було відкинуте.

Консенсусом стала назва «російсько-українська війна», яка показує головних суб’єктів протистояння: Україну та Російську Федерацію. Безумовно, такий підхід також має свої недоліки. Однак він, на нашу думку, найбільш повно показує рушійні сили війни та показує дорогу до ефективних шляхів її припинення. У подальшому версія про неоголошений міждержавний військовий конфлікт на Донбасі отримала серйозне підтвердження фактами з усних історій опитаних очевидців війни.

Другою проблемою стало оприлюднення зібраних матеріалів. Досвід публікації серії «Усна історія Степової України», яка наводить спогади старожилів українського Півдня, мало підходив до вивчення сучасної війни. Усі опитувані розповідали про події, що відбуваються сьогодні й пов’язані з триваючим військовим конфліктом. Публікація інтерв’ю могла