Читаем онлайн «Пусть миром правит любовь» 3 cтраница
- 12345 . . . последняя (16) »
подняв,
Любви божественной картины
Всем сердцем в себя впитав.
Любов до світу
Поле п'янко пахне,
Де ціве тріфой
Кохана ромашка
Чарберь і звіробой
Соловейко тьохнув
Пісню у гаю.
Босими ногами
Я по траві йду,
Лагідно щекоче
Духм'яна ромашка,
Заспівала на вербі.
Гарно пташка
Кущ калини тріпоче,
В вітрових обіймах
За обрієм сонце світить,
Золотом і сріблом
Росяниста стежка в'ється,
Серед верболозу
Наполохана жабка
Скочила у воду
Серце б'ється у ритмі
Зі співом солов'ȉним.
З Небес спадає благодать краси
В моȉ обійми.
Впасти просто у траву,
Обмитись росою,
Солов'ȉну красу ту
Забрати з собою.
Вітром буйним на крилах
Злетіти над світом,
Нести Божу благодать
Ярким, теплим світлом
Кохання навічно
Зацвіла калина
В гаю при дорозі,
Наламаю гілочок
У пахучім верболозі.
Пташечка малесенька
Цвірінькає пісню.
Сонце обрій поцілує
Як лебідь лебідку.
Сине небо опадає
Кольором у вічі
Закохалася дівчина
В красу ту навіки.
Кучерява верба тягне
Своȉ гілки у воду.
Дай же Боже мені щастя,
А не тільки вроду.
Закувала зозуленька
На вербовій гілці,
Тай заграла доля пісню
На своȉй сопілці.
Грай же дужче, грай завзято,
Нехай всі почують,
Не ламайся, сопілочко,
Най і не шанують.
Одцвіла калина,
Грона червоніють,
Жовте листячко опало,
Птахи відлетіли.
Жвавий вітер січе снігом,
Вербові гілки,
Замітає ту стежину
Від мене навіки.
Утро
Поле сонное томится.
Там вдруг вскрикнет чудо-птица.
Ветер стих в кронах деревьев.
Бродит дрема средь теней.
Солнышко лучом окрасит
Небо красным, словно бархат.
На лугу ромашки спят,
Стебли тихо шелестят.
Росы пали на траву,
Босиком по ней бреду…
Птичьи трели с переливом
Солнце славят так красиво.
Красотой простор манит.
Горизонт огнем горит.
Травы шепчутся устало:
«Хорошо, что солнце встало»
Синій льон
За туманами років
Ясний погляд.
Очі сині і русявого
Волосся ніжний дотик,
Губ солодкий поцілунок
Дужих рук обійми,
Сон цей знов бентежить
Спокій мій душевний.
А льон цвіте синій, синій
В коханих очах твоȉх милий
Стежина змійкой в'ється,
Синій льон мені сміється
Ясним полум'ям спадає в серце.
Туман стелеться поволі
На ромашковому полі,
Яскраве сонечко встало
Пташиним співом привітало
Сині ранки над водою,
Свіжий вітер гне тополю
Плинуть біліȉ хмаринки.
У дзеркалі води картинки.
А льон цвіте.
Край дороги,
Синіх квіток краса,
Росою омиває мені ноги.
Ніч розтанула, згасли зорі
Спогади сну плинуть поволі.
А льон цвіте, хитається,
Красою бере у полон
Ніжна струна рветься в сердці
Через той сон
Одинокая осина
Застывшая от смертельной обиды,
Не ожидавшая в спину ножа.
Втихомолку «зализывает раны»,
Уповая лишь на Небеса.
На ветру сгибается осина,
В зарослях — измятая трава.
И ломает кто-то ту калину,
Под которой умерла мечта.
Одуванчиков корзинки разлетелись,
Кто куда, в неведомую даль,
Кислым щавелем во рту осели
Все признания твои тогда…
Со стройной липы цвет сорвали,
Дикий мед в дупле засох,
Прозвеневший крик печали
Пролетевший клин принес…
Одинокая осина
Трепетала в тишине,
То ли с ветром обнималась,
Может радовалась мне.
Белый клен шумит листвою,
Жизни скучной не сулит,
От того, с такой тоскою
Журавлиный крик звенит…
Волшебная свирель
В серебристом мареве рассвета
Звенит волшебная свирель,
Луга цветущие росой покрыты,
Тропинка вьется средь полей.
Чарует песней соловей —
Божественно, ушам услада,
Взывая к Небесам открытым.
Существам земным награда.
В пространстве
- 12345 . . . последняя (16) »