Читаем онлайн «Спитай у пилу»

Джон Фанте Спитай у пилу

УДК 82-3

Ф 22

Фанте, Джон

Спитай у пилу : Роман / Джон Фанте; пер. з англ. Юрія Паустовського. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2018. — 224 с.

ISBN 978-617-614-216-4

Усі права застережено. Відтворювати будь-яку частину цього видання в будь-якій формі та в будь-який спосіб, зокрема електронно, без письмової згоди правовласників заборонено.

В дизайні обкладинки використано малюнок Олега Сидорова.

U.C.C. copyright notice on the Translation.

The copyright notices printed in the Proprietor’s edition of the Work. Published by arrangement with Ecco, an imprint of HarperCollins Publishers.

Передмова

Я був молодий, їсти було нічого, я пив і намагався стати письменником. Читати зазвичай ходив у Громадську бібліотеку Лос-Анджелеса, у центрі міста, та все, що мені там траплялося, було зовсім далеке і від мене, і від життя на вулицях, і від людей, яких я знав. Здавалось, автори просто гралися словами — що менше змісту у твоїх книжках, тим кращий ти письменник. У них були не твори, а просто суміш витонченості, навичок і форми — їх читали, викладали у школах, переварювали й лишали у спадок наступним поколінням. Зручна річ — причесана й стерильна Культура слова. Хоч якісь натяки на азарт і запал можна було відшукати хіба що у дореволюційних росіян. Були, звісно, і винятки, але так мало, що читалися вони дуже швидко, і я знову лишався перед купою нічого не вартої макулатури. На тлі своїх попередників з усіма їхніми перевагами сучасні письменники, м’яко кажучи, не вражали.

Я брав з полиць книжку за книжкою. Їм немає про що сказати? Немає про що закричати?

Я шукав і в інших відділах бібліотеки. «Релігія» виявилась суцільним болотом — принаймні мені так здалось. Я поліз у «Філософію»: кілька суворих німців приємно здивували, та на цьому все й завершилось. Глянув «Математику», але вища математика виявилась такою ж, як і релігія, — не для мене. Я вже думав, що так і не знайду те, чого шукаю.

«Геологія» також зацікавила мене ненадовго. Я натрапив на деякі книжки з хірургії, мені сподобалось: багато нових слів, гарні ілюстрації. Найбільше запам’яталась операція на мезоколоні.

Зрештою, облишивши хірургію, я повернувся до величезної кімнати з художньою літературою. (Коли мені вистачало на вино, я до бібліотеки не ходив. Але це місце мене рятувало, коли нічого було пити і їсти й коли мене шукала власниця, щоби здерти гроші за оренду. До того ж у бібліотеці можна було спокійно сходити в туалет.) Я часто помічав там таких самих ханиг, як я, — здебільшого вони спали за столами, вмостивши голови на бібліотечні книжки.

Я без кінця бродив цим величезним приміщенням, брав з полиць книжки, читав по кілька рядків і ставив назад.

Та одного прекрасного дня я взяв до рук книжку, відкрив її й одразу зрозумів: це воно. Трохи почитав, не відходячи від полиці. А потім, наче людина, що відшукала золото на міському звалищі, поніс книжку до столу. Рядки плавно котилися один за одним, суцільним потоком. У кожного рядка була власна енергія, і жоден наступний не поступався попередньому. Вони надавали сторінці форми, ніби на папері було щось вирізьблено. Нарешті знайшлась хоч одна людина, яка не боїться власних емоцій. Гумор і біль поєднувалися із неймовірною простотою. Початок книжки став для мене шаленим, грандіозним потрясінням.

У мене був читацький квиток. Я записав книжку на своє ім’я, приніс додому і, вмостившись у ліжку, став читати. Задовго до кінця я вже розумів, що цей письменник створив свій новий, унікальний стиль. Книжка називалася «Спитай у пилу», її автором був Джон Фанте. Усе життя я відчував його вплив на власну творчість. Дочитавши «Спитай у пилу», я пішов у бібліотеку по інші книжки Фанте. Знайшов дві: «Червоний даґо» і «Почекай до весни, Бандіні». Вони були анітрохи не гірші — шедеври, написані душею й серцем.

Так, Фанте дуже серйозно на мене вплинув. Невдовзі після того, як я познайомився з його творами, до мене переїхала жінка. Пила вона ще більше за мене, ми постійно сварилися, і я часто кричав на неї: «Сама ти ідіотка! А я Бандіні, Артуро Бандіні!»

Фанте був для мене богом, а богів краще лишати в спокої — не варто стукати до них у двері. Та мені все одно було цікаво, де саме він жив на Енджелс-Флайт. Мало не щодня я проходив тією вулицею, гадаючи: «Оце вікно, в яке залізала Камілла? А це ті двері? Той вестибюль?» Я цього так і не дізнався.

Тридцять дев’ять років по тому я перечитую «Спитай у пилу». Книжка досі вражає, як і решта текстів Фанте, але саме ця лишається моєю улюбленою, саме ця змусила мене вперше відчути магію. Окрім «Червоного даґо» і «Почекай до весни, Бандіні», у нього є й інші книжки: «Життя через край», «Братство винограду», «Сон Банкер-Хілл».

Вже за зовсім інших обставин я нарешті зустрівся з їхнім автором цього року (1979). Про Джона Фанте