Талан Світлана.

Світлана Талан — українська письменниця. Пише романи в жанрі «реальних історій», які їй підказує життя. Усі її твори на гостросоціальну тематику. Незмінним лишається єдине: головна героїня її книжок — жінка-українка, вольова, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою любов: до чоловіка, до дітей, до батьківщини.
У 2011 році її роман «Коли ти поруч» став лауреатом на конкурсі «Коронація слова-2011» та отримав нагороду від фонду Олени Пінчук Анти-СНІД «За найкращий роман на гостросоціальну тематику». За рік було продано рекордний наклад: 80 000 примірників. За версією журналу «Фокус» і рахункової палати Світлана Талан увійшла до трійки найпопулярніших письменників України. У 2012 році роман автора «Не вурдалаки» також був відзначений на Міжнародному конкурсі «Коронація слова» і в 2013 році був виданий російською та українською мовами в Клубі.
У 2013 році книжка письменниці «Без прошлого» вийшла російською мовою в Канаді. А роман «Розколоте небо» отримав спеціальну нагороду «Вибір видавця» в конкурсі «Коронація слова-2014».

Авторка про себе:

Я народилася на Поліссі, в Сумській області, у невеличкому селі в родині вчителів. Дитинство моє пройшло там, де шумлять густі ліси, дзюркочуть тихі річки, над якими вранці висять сиві тумани, а весна приходить зі співом солов’я.
Під час навчання в дев’ятому класі я надіслала свій перший нарис на конкурс до районної газети, де посіла перше місце. Відтоді я стала позаштатним кореспондентом. Редактор, як і вчителі, передбачали мені літературне майбутнє. Після школи мене запросили на роботу до районної та обласної газети, але я пішла шляхом батьків, закінчила Глухівський педінститут і стала вчителем. Потім я переїхала на Донбас і… перестала писати. Життя понеслося вихором, згодом я змінила професію, але не відчувала повноти задоволення життям — в ньому чогось не вистачало. Напевно, треба було пройти якісь життєві випробування, багато пережити, передумати, набратися життєвого досвіду та перейти свій Рубікон.
Я переживала нелегкі часи, коли мене осяяла думка: я повинна писати, інакше збожеволію! На мене чекало стільки героїнь романів, які прагнуть кохати й бути коханими! Це вони стільки часу не давали мені спокою, прагнучи швидше розповісти свої історії читачеві! З того часу я пищу щодня. Писати для мене означає жити, дихати. Найчастіше я сідаю до роботи стомленою, пізно ввечері, але втома одразу ж кудись зникає. З кожною героїнею я проживаю її життя. Я залишаю їй частинку своєї душі, свого серця, але від цього не стаю біднішою, навпаки — багатію. І якщо та частинка доброти, щирості та любові, якими сповнені мої героїні, зроблять цей світ хоча б на крихту добрішим, я буду відчувати себе по-справжньому щасливою.