Маланюк Євген.

Маланюк Євген Филимонович – український письменник, публіцист, літературний критик.
Був народжений 1 лютого 1897 року у с. Архангород, що на Херсонщині. Син вчителя, він блискуче закінчив початкову сільську школу і мав змогу навчатися в земському реальному училищі Єлисаветграда безоплатно. Напередодні Першої Світової війни, хлопець вступає до політехнічного інституту Петербурга, проте, внаслідок військових дій, був вимушений його залишити. Після майже трирічної участі у запеклих боях та подальшої демобілізації, стає одним із засновників та ідеологів УНР. Саме через свої патріотичні погляди вже в 1920 р. він опиняється у таборі м. Каліша. Через деякий час він оселяється у Чехословаччині, де освоює професію інженер-гідротехніка, вступивши до Української господарської академії. Згодом – переїжджає до Варшави, де його застали події Другої Світової війни. Тож він був вимушений вдатися до еміграції вдруге. Остаточним домом для письменника став Нью-Йорк, де він і помер 16 лютого 1968 року.

Літературний доробок поета достатньо значний: налічує десятки віршів, есе, нарисів, статей. Поезія Є. Маланюка була об’єднана у такі збірки, як «Земля і залізо», «П’ята симфонія», «Остання весна» тощо.