РуЛиб - онлайн библиотека > Популярные авторы > Багмут Іван Адріанович

Багмут Іван Адріанович.

4 книги

фотография автораІван А(н)дріанович Багмут (7 червня 1903, Бабайківка — 20 серпня 1975, Харків) — український письменник, родом з Катеринославшини. Старший брат Йосипа Багмута.
Народився в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанського району) 7 червня 1903 року. Батько його був вчителем і намагався дати синові добру освіту.
Навчався Іван спершу у Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова. Тут І. Багмут працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, став редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літредактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом в РАТАУ. В Харкові він продовжував навчання в сільськогосподарському інституті.
Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував.
Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: «Подорож до Небесних гір», «Преріями та джунглями Біробіджана», «Вибухи на півночі» та низка інших.
Був членом літературних організацій «Молодняк» та «Політфронт», але його літературна діяльність перервалася влітку 1935 року.
За контрреволюційну діяльність письменника засудили на шість років позбавлення волі та заслали до виправно-трудових таборів в Комі АРСР, де він працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Звільнився письменник напередодні війни, деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт.
Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений двома медалями «За відвагу». І. Багмут був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 року письменник був тяжко поранений і після лікування в лютому 1944 повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду.
В Харкові письменник поновив літературну діяльність, написавши в роки війни книжку «Записки розвідника».
Після війни Іван Багмут працював переважно в галузі дитячої літератури.
Член Спілки письменників України з 1946 року.
За літературну творчість у 1973 Іван Багмут був удостоєний премії імені Лесі Українки. Цього ж року харківський суд переглянув його справу і скасував попередній вирок за відсутністю складу злочину. Письменник отримав реабілітацію, але жити йому залишалось недовго.
20 серпня 1975 року він помер.

Збірки оповідань:
«Гарячі джерела» (1947)
«Оповідання» (1951)
«Шматок пирога» (1957)
«Злидні» (1958)
«Знак на стіні» (1961)
Повісті:
«Щасливий день суворівця Криничного» (1948)
«Господарі Охотських гір» (1949)
«Служу радянському Союзу» (1950)
«Блакитне плесо» (1959)
«Записки солдата» (1961)
«Подвиг творився так» (1961)
«Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964)
«Життєпис слухняного хлопця» (1968)
П 'єси:
«Дорога мамочка» (у співавт., 1952)
«Степи цвітуть» (1959)
Інші видання:
«Вибране» (1964)
Твори в 2-х томах (1983)
0.0
(0)
Твори Івана Багмута – це цілий світ, своєрідна колекція людських доль, пристрастей життя. Про важливі, найсерйозніші речі письменник говорить щиро, довірливо й просто.«Ще не смерклося, коли Федько...
0.0
(0)
Повість «Господарі Охотських гір» розповідає про пригоди піонера Юрка Зуба на березі Охотського моря.
0.0
(0)
  Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує...