Читаем онлайн «Мациевич Лев» 3 cтраница
Під час церемонії поховання «всевидюче» око департаменту поліції особливу увагу звернуло на
вінок від Української громади Петербурга. Покладання його ініціював «міщанин міста Полтави»
Симон Петлюра.
Тут необхідні пояснення. Власне, потрібно просто окинути поглядом коротке життя капітана
Мацієвича, аби збагнути, що в цьому житті було головним.
Перелік його інженерних ідей і проектів не може не вражати. Працюючи в Севастопольському
порту, він проектує панцирний крейсер, систему протиторпедного захисту кораблів, підводні
човни. А чого варта розробка ідеї першого в світі авіаносця на 25 літаків?! А ще він здійснює
перші нічні польоти, працює над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної
посадки на воду, береться писати книгу «Повітроплавання у морській війні»…
Дві стихії, морська і повітряна, поєднуючись, визначали його життєві плани. Втім, була й третя –
стихія громадської роботи, власне – політики. Ще будучи харківським студентом, Л. Мацієвич
узяв найбезпосереднішу участь у заснуванні Революційної Української партії. Погляди його
відзначалися тією радикальністю, яка була характерною для ідеології, викладеної Миколою
Міхновським у «Самостійній Україні», відомій брошурі програмного характеру.
Мацієвич багато часу й енергії віддавав діяльності студентської громади. Серед його товаришів
тієї пори був, зокрема, й Гнат Хоткевич, письменник і бандурист, з яким вони разом влаштовували
українські вистави, займалися просвітницькою роботою.
В Олександрівському музеї зберігаються копії документів, які свідчать, що за Мацієвичем було
встановлено гласний нагляд. Та й у Севастополь він потрапив не зі своєї волі – туди його вислали
після виключення з інституту. Виручав талант. Інженер Мацієвич був потрібен флотові, тим паче
– після принизливих поразок Росії у війні з Японією.
Відмовлятися від своїх переконань Левко Макарович не збирався. Безперечно, його авторитет і
популярність у Росії та за її межами були великим надбанням українства.
МРІЯВ ПРО ВІДОКРЕМЛЕННЯ МАЛОРОСІЇ, з кореспонденції Г. Рудницького «Поет, який
єднав усіх українців»
У духовному житті людей театру відігравали тоді особливу роль, і гуртки, тимчасові аматорські
колективи виникали навіть у великих селах. Згадаємо самодіяльний робітничий театр з
українським репертуаром у Народному домі Севастополя, бо заснував його піонер вітчизняної
авіації, уславлений льотчик Левко Мацієвич. Як згадує Євгенія Миколаївна Рахт, «обидва
(Мацієвич і Коваленко) були революціонерами в душі й мріяли про відокремлення Малоросії».
ПІВХВИЛИНИ, ЯКІ ЗДАЛИСЯ ВІЧНІСТЮ, з статті-реквієму М. Морозова «Пам’яті авіатора
Л. М. Мацієвича»
Загинув наш кращий авіатор. Загинув на очах у всіх. Мимоволі хотілося плакати, хотілося
запитати: навіщо ж саме він, такий чуйний, добрий, енергійний, інтелігентний?
…Раптом на страшній висоті його аероплан гойднувся вбік, мовби переламався посередині, немов
метелик, який склав свої крила, і, як аркуш паперу, почав падати кривулями прямо донизу, а
попереду нього все швидше й швидше падала темна фігура людини. Це продовжувалося
півхвилини, котра здалася вічністю: всією свідомістю відчувалося і розумілося, що Мацієвич
летить в обійми смерті, яка чекає його внизу, і що нічим вже не можна його врятувати.
Смерть була миттєвою…
НАШ ЗА ДУХОМ І КРОВ’Ю, з некролога О. Олеся
Він був наш за духом і кров’ю. Українське громадянство повинне вшанувати його самостійно і
незалежно від других.
В Петербурзі уже збирають жертви на пам’ятник Мацієвичу. Ця втішна звістка може нас тільки
порадувати, але не заспокоїти.
НІЧНИЙ ЛІТУН, з вірша О. Блока «Авіатор», присвяченого Л. Мацієвичу
Все ниже спуск винтообразный,
Все круче лопастей извив,
И вдруг... нелепый, безобразный
В однообразьи перерыв...
И зверь с умолкшими винтами
Повис пугающим углом...
Ищи отцветшими глазами
Опоры в воздухе... пустом!
Уж поздно: на траве равнины
Крыла измятая дуга...
В сплетеньи проволок машины
Рука – мертвее рычага...