РуЛиб - онлайн библиотека > Івченко Владислав > Исторический детектив > Найкращий сищик імпрії на Великій війні > страница 2
Читаем онлайн «Найкращий сищик імпрії на Великій війні» 2 cтраница
- 1234 . . . последняя (205) »
Великого князя.
Я запросив його до хати, там розрізав конверт, у якому був лист. «Шановний Іване Карповичу, радий, що неприємна ситуація, яка виникла навколо Вас, вирішилася позитивно. Повірте, це було досить непросто, досі дивуюся впливовості і завзятості Ваших ворогів». На цих словах я стиснув зуби і знову згадав страх, який охопив мене під час розстрілу за рішенням військово-польового суду, скасованим в останню мить. «Я розумію, що Ви б хотіли провести час до відправки на фронт удома, в колі рідних та близьких, але змушений просити Вас відбути до Петрограда. Бо тепер мені знадобилася Ваша допомога. Оплату гарантую. Великий князь Сергій Михайлович».
— Що ж, не можу не відгукнутися на прохання члена правлячого дому, — зітхнув я, хоч їхати нікуди не хотів.
— Тоді я прошу вас швидко зібратися, ми мусимо встигнути на потяг, — попросив штабс-капітан.
Я зібрався, Уляна Гаврилівна зробила нам сидір у дорогу. Поцілував сонну Моніку, пожалкував, що Єлизавета Павлівна поїхала до Бахмача у справах. Мусила повернутися зранку. Залишив їй коротенького листа і сів до авто. Спробував розпитати штабс-капітана, у чому річ, але він притис палець до губ, а потім повідомив пошепки, що справа вкрай таємна і про неї при водії краще не розмовляти. На потяг ми встигли, їхали першим класом, я добре виспався. Штабс-капітан пропонував коньяк, але я відмовився, хотів мати свіжу голову, щоб швидко розплутати справу і повернутися додому хоч на декілька днів.
У Петербурзі, який тільки-но став Петроградом, переповненому військами, що вирушали на фронт, нас чекало авто. Ми сіли в нього і покотили. Я роздивлявся столицю, яку знав не дуже добре.
— Куди ти їдеш? — здивовано спитав штабс-капітан Туляков у водія.
— На квартиру до інженера Бревуса.
— Для чого? — ще більше здивувався Туляков.
— Бо Великий князь там.
— А що трапилося?
— Повісились інженер, — кивнув водій.
— Що? — Туляков аж підстрибнув на місці, вдарився головою об стелю авто, але наче й не помітив, такий був здивований. — Як повісився?
— Та як, головою в зашморг, як зазвичай вішаються, — пояснив водій.
— Коли?
— Вчора. Знайшли вже сьогодні вранці. Їхня імператорська високість дуже сумують, — зітхнув водій.
— Та звісно ж! Інженер — давній товариш! Господи, як же так? — Туляков розгублено схопився за голову.
— А хто цей інженер? — спитав я. Намагався зрозуміти, що для мене віщують ці новини. Може, відпустять мене додому, та і все?
— Товариш Великого князя, заступник генерала Вернандера, помічника воєнного міністра Сухомлінова. Як же так? Бревус! — Штабс-капітан тільки головою крутив.
— Несподіване самогубство? — зрозумів я.
— Та зовсім! Грім серед ясного неба! Бревус, такий служака! Він був весь у роботі! З ранку до вечора, часто і в вихідні! Лише Великий князь час від часу міг витягнути його на балет чи в ресторан.
— Може, хворів? — почав я перебирати версії можливих причин самогубства.
— Хто? Бревус! — Штабс-капітан нервово засміявся, наче я сказав щось дурне. — Та він був здоровий, наче бик. Ходив на роботу і з роботи пішки. Три версти в будь-яку погоду. Вдома займався гантелями і обливався холодною водою. Пив мало, не курив. Господи, та всі думали, що він вічно житиме!
— Можливо, якісь нездорові забавки? Морфій чи карти?
— Та ну що ви, Іване Карповичу! Який там морфій! Це йому було не потрібно!
— Звідки ви знаєте?
— Хоча б звідти, що раз на тиждень Великий князь збирає друзів у лазнях. Я там буваю, Бревус теж бував. І якби він уживав морфій, ми побачили б сліди на його руках. Що ж до карт, то покійний їх зневажав. Я не можу його навіть уявити з картами.
— Тоді, може, щось у родині? Наприклад, зрада жінки? — далі запитував я.
— Він був неодружений.
— Скільки йому було років?
— Сорок чотири, він швидко робив кар’єру.
— Сорок чотири роки і неодружений? — здивувався я. — Його не цікавили жінки?
— Та ні, думаю, що цікавили. Іване Карповичу, Петербург — велике місто, тут питання жіночої уваги легко вирішується і без одруження. Господи, Бревус повісився! Я ж його бачив кілька днів тому у Великого князя! Ну як так? — зітхав Туляков.
— Можливо, проблеми з грошима стали причиною цього страшного вчинку? — далі перебирав я варіанти.
— Навряд чи. Він отримав спадок від батька, до того ж мав пристойну зарплатню, яку не треба було витрачати на родину. Хоча десь три тижні тому він попросив у борг двісті рублів. Звісно, я дав, бо у грошових питаннях він був украй педантичний.
— І він віддав борг? — спитав я.
— Та ні. Але я не хочу зараз думати про гроші! — скривився Туляков. — Бревус, Бревус, ну як же так! Уявляю, як засмутився Великий князь! Вони з інженером товаришували вже стільки років!
Ми під’їхали до чотириповерхового будинку. Піднялися на третій поверх. Ще на сходах я почув якийсь дивний звук. Він лунав з-за дверей, на яких була табличка «Дмитро Григорович Бревус, інженер».
- 1234 . . . последняя (205) »